Дні фантастичних рекордів

У 30­ті роки Одеський порт будувався послідовно й цілеспрямовано, причали оснащувалися технікою.

Керівництво порту виступило заводієм у реалізації цих планів у небачених темпах і масштабах.

Сміливість керувати підприємством, що перебувало у стадії цілковитого розвалу, пожвавити його і зробити лідером серед портів галузі взяв на себе Микола Кремлянський. Моряк і революціонер, учасник кампанії щодо націоналізації флоту, він очолив порт у 1920 році. І ось у вигляді прообразу майбутньої Хлібної гавані на Карантинному молу і Бакалійній набережній з’явилися мехкомори з переробки зерна місткістю сховищ по 6,5 тис. тонн. Виробничі будови, що відповідали тодішнім європейським зразкам, споруджували буквально голими руками. Керував роботами інженер Ю. Бахметєв. На очах росли залізобетонні чотириповерхові гіганти з галереями для повантаження зерна транспортерами із пропускною здатністю до 200 тонн за годину.

За оцінками сучасників, це були дні фантастичного прогресу. У 1925 році на одній із мехкомор було змонтовано кукурудзосушарку «Гессе» продуктивністю 450 тонн за добу, на Нафтовому молу встановлено 2 баки під олії на 984 тонни кожен із трубопроводами для перевантаження продукту на судна. На Каботажній гавані й Новому молу відновлено 10 котучих кранів під вугілля. На початку 30­х портовики приймали 4 новенькі парові підйомні крани фірми «Браун Гохотин», які встановили на Платонівському молу.

Держава виділяла значні асигнування на розвиток Одеського порту. У першу п’ятирічку, з 1928 по 1932 роки, країна виділила на реконструкцію підприємства 23,5 млн рублів. Для порівняння, що це були за гроші: зарплата начальника порту становила 49 рублів, кваліфікованого робітника – 25 – 35 рублів.

Завдяки розвитку механізації порт знайшов можливість перевантажувати по 18 тис тонн зерна за добу. Технічні новації звільнили сотні людей від виснажливої фізичної праці.

М. Кремлянський, вірний духові новотворення, домігся підпорядкування портові комерційної служби з усим складським господарством, а потім і стивідорної справи. Процеси повантаження, наймання та утримання вантажників перейшли у підпорядкування порту.

В акваторії Пересипу з’явився загородний хвилелом. У 1932 році споруджено нові холодильники. Назагал було перевершено довоєнний рівень вантажообігу порту і певно позначилося подальше його зростання. Стрімко піднеслася роль цього підприємства як індустріального об’єкта. Створено умови для подальшого розгортання капітального будівництва.

До кінця першої п’ятирічки завершилася і почата Кремлянським організаційна епопея щодо створення в порту виробничих районів зі своїми диспетчерськими. Цю структуру, як найефективнішу форму управління, збережено й сьогодні.

За матеріалами музею Одеського порту

Герої транспортного флоту

17 січня 1931 року наказом по управлінню Чорноморської контори Радторгфлоту про розгортання ударництва в усіх ланках морського транспорту найкращим на Чорному морі було визнано екіпаж пароплава «Зырянин». Це невелике, але зграбне судно будували на верфях «Шипбілдінг і К» у штаті Огайо. Чорноморці не захотіли працювати на ньому під чужою назвою «Лойк­Лонія» і дали ім’я на спомин про волзький пароплав, екіпаж якого, борючись за революцію, затопив судно, щоб воно не дісталося білогвардійцям.

Основним напрямком рейсів для «Зырянина» на початку 30­х років були іспанські порти Картахена, Більбао. Нерідко моряків не випускали на берег, приймали під пильним наглядом поліції. Пароплав постачав дружню допомогу до Іспанії, охоплену з 1936 року вогнем боротьби із франкістами. Одного разу радянські моряки привезли до Барселони 3234 тонни продуктів. Судно зустрічали на рейді яхти, човни рибалок, катери. Із причалів, з дахів пакгаузів та щогл суден, що стояли у порту, моряків вітали темпераментні іспанці співом «Інтернаціоналу». Були включені сирени суден, сигналили гудками довколишні фабрики та заводи. Зустріч пароплава завершилася 299­тисячною демонстрацією трудящих каталонської столиці.

На борт побували численні делегації. Другий механік «Зырянина» Павло Іванов залишив спогади про те, як іспанські патріоти клялися перед екіпажем та виголошували знамените «Но пасаран!» («Вони не пройдуть!»). Газети Барселони писали, що цей морський візит сприяв консолідації сил Народного фронту в Каталонії. Вже після повернення до рідної Одеси за самовіддане виконання урядового завдання капітан «Зырянина» Іван Борисенко був нагороджений орденом Леніна.

Пароплав ще не раз ходив до берегів Іспанії. У цих походах кувалися воля та героїзм моряків. Наскільки сильним був гарт, показав рейс на Марсель у 1938 році. За 61 милю від порту призначення «Зырянин» був зупинений мінним загороджувачем іспанських фашистів. Навівши на радянське судно гармату, франкісти наказали скласти антени і йти на острів Майорка. 27 ворожих вояків піднялися на судно і замість перевірки документів стали обнишпорювати каюти в пошуках поживи.

Їхня спроба підняти на кормі свій піратський прапор зустріла дружний опір теслі Свєтова та товаришів, які приєдналися до нього. Команда показала, що її не залякати! Потім моряки стали по черзі нести вахту біля прапора Батьківщини.

10 січня пароплав під конвоєм привели до порту Пальма. Там через два тижні арешту влада почали самовільно вивантажувати зерно із трюмів. А 22 членів екіпажу відвезли до концтабору. Їх кинули до камери з голими стінами. Наші моряки спали на цементній підлозі. На вимогу вітати начальника жандармерії по­фашистському піднятою рукою, усі дружно стисли кулаки і відповіли революційним салютом «рот фронт».

Парторга судна Семена Кігеля було за це побито і посаджено до карцера. Постраждав і другий помічник Валерій Ушаков, який вступився за нього. На знак протесту буфетниця Таня Зіньковецька, ув’язнена до камери­одиночки, три дні не чіпала їжу. Фашисти та колишні білогвардійці не змогли змусити жодного з моряків підписати провокаційні документи. Зрештою, франкістам довелося завантажити зерно назад і 12 лютого відпустити судно з полону.

Велика Вітчизняна застала «Зырянина» в Одесі. На судні перевезли до Феодосії цінне устаткування судноремонтного заводу. В напружених умовах фронтового часу пароплав перевозив військові частини та з’єднання. 3 грудня 1941 року судно виконало дуже складне завдання щодо перевезення стрілецької дивізії до Севастополя. У шторм, під бомбуванням, пароплав під командуванням капітана Толбузіна брав участь у забезпеченні Керченсько­Феодосійської операції.

4 січня 1942 року під час стоянки «Зырянина» у Феодосії у нього влучили дві бомби. Вибух зачепив паливну цистерну з 50 тоннами мазуту. Виникла пожежа перейшла до кочегарні, у вогні опинилися верхні надбудови, носові трюми. Через загрозу вибуху команда, одержавши наказ, о 14.30 залишила судно. Мирний пароплав «Зырянин» загинув у бою як воїн.

За матеріалами Музею морфлоту України