Віхи минувшини

- 1905 року повітове земство побудувало у Степанівці (з 1923 року перейменовано на Ширяєве) лікарню на 15 ліжок. Першим лікарем тут працював Микола Петрович Росляков.

- 1930 року в районі створено МТС.

- Влітку 1935 року запрацювали райспоживспілка, автопарк і низка адміністративних установ. Цього ж року засновано районну газету «Колгоспна правда», яка з 1945 р. перейменована на «Промінь».

- У 1959 році, після ліквідації Петровірівського району, до складу Ширяївського району ввійшли села Маркевичеве, Новоєлизаветівка, Новопетрівка, Катерино­Платонівка, Жовтень.

- У 1940 році в с. Жовтень споруджена школа­семирічка, а в 60­70­ті роки побудовані олійня, млин, конопляний та масловий заводи.

- 1980 року здано в експлуатацію триповерховий будинок поліклініки в смт Ширяєве.

- Поблизу села Чогодарівка на землях колгоспу «Шлях до комунізму» (нині – ТОВ «Нива») у 1983 р. створено Чогодарівський ландшафтний (раніше – ентомологічний) заказник місцевого значення для охорони місця оселення диких бджіл­запилювачів та ділянок насінників багаторічних трав; площа заказника – 46,65 га.

- У селі Мар’янівка у 1987 році знайдено історичну пам’ятку – мармуровий хрест на честь російського імператора Олександра ІІ, встановлений селянським кредитним товариством з нагоди 50­річчя скасування кріпацтва.

- 2005 року Ширяївська районна лікарня відсвяткувала 100­річний ювілей.

Сьогодення: координати перетворень

- Минулого року газифіковано села Жовтень і Стара Єлизаветівка. На сьогодні газ підведено майже до третини населених пунктів.

- Відкрито дитячий садочок у Катерино­Платонівці.

- Відремонтовано спортзали в Олександрівській та Червонокутській ЗОШ І­ІІІ ступенів.

- У Мар’янівській ЗОШ капітально відремонтовано їдальню.

- Побудовано котельню та замінено два котли в Чогодарівському НВК.

- За Державною цільовою соціальною програмою «Шкільний автобус» отримано два нових «Еталони».

- У селищі Ширяєве встановлено пам’ятник Т.Г. Шевченку.

- Здійснено ремонт у навчально­виховному комплексі «Олімп».

- Упорядковано територію перед районним Будинком культури.

- У Міжнародному рейтингу «Ліга кращих» за підсумками діяльності в галузі тваринництва визнано одними з найкращих сільгосппідприємства «Маяк» і «Батьківщина», а їх керівники Микола Захар’єв і Володимир Володівщук удостоєні звання «Керівник року».

- ПП «Сегрос» – серед лауреатів регіонального конкурсу «100 кращих товарів України».

Ровесник області

А починав з дерев’яної валізи…

Всеволоду Кириловичу Іванову цього року виповнюється 80. Для чоловіка цей ювілей особливий. Позначений тим, що вшановуватимуть його ще й як ровесника області. Для мешканців району Всеволод Кирилович легендарна особистість. Він більше півстоліття присвятив своїй улюбленій справі – медицині.

Доньки Тетяна та Валентина пиша­ються своїм батьком. Ця повага передалася внукам та правнукам. Старійшину родини Іванових по­доброму називають фанатом медицини. І найбільше розуміє свого чоловіка його дружина Віра Степанівна, також медпрацівник.

У 1957 році після закінчення Одесь­кого медучилища дипломованим фельдшером повернувся Всеволод до рідного Ширяєвого. Пригадує свої перші роки роботи у сусідньому селі Копійкове. Йому видали для ліків велику дерев’яну валізу. Медичного транспорту тоді не було, отож молодий фельдшер з важкою ношею, як то кажуть, обриваючи руки, день у день ходив на виклики до хворих.

До двадцяти років В. Іванов про­працював у бригаді нагальної до­помоги. Упродовж доби він майже не знімав білого халата, роботи було вдосталь. Просто пацієнти вираховували, коли чергуватиме їх улюблений фельдшер, і виклики не вщухали. Більше тридцяти років Всеволод Іванов був рентгенлаборантом. Має численні подяки, нагороди, зокрема медаль «Ветеран праці».

Всеволод Кирилович пригадує, що на місці нинішніх сучасних корпусів центральної районної лікарні у 60­х було всього дві невеличкі селянські хатки. Й сліду від них не залишилося. Тепер тут поліклініка та лікарняний корпус з сучасним медичним обладнанням, районом курсують кілька карет «швидкої допомоги».

Фото із сімейного архіву

Як Георгій Побідоносець

Про подружжя Кошаків із Ширяєвого кажуть, що їхнє життя – це жива історія рідного краю. Володимир Іванович та Євгенія Іванівна у парі майже 65 років. На їхню долю випало чимало переживань, та головним випробуванням була війна.

Володимир Іванович відвоював усі чотири роки – з 1941­го по 1945­й. Він нагороджений орденами та медалями.

У 1944 році Володимир Кошак визволяв від окупантів рідну землю. У складі військової кінноти, як Георгій Побідоносець, першим увірвався до Ширяєвого. За цей героїчний вчинок воїна земляки присвоїли йому високе звання «Почесний мешканець Ширяєвого».

По війні Володимир разом із дружиною, з якою побрались у 1948 році, відроджували знівечене ворогом господарство, будували власну оселю. До сорока років В. Кошак пропрацював спецзв’язківцем на пошті. Євгенія Іванівна знайшла своє покликання у медицині. Вона, як акушерка, прийняла на свої руки в пологовому будинку не одну сотню малюків. Тож вважає перший крик немовляти найкращою піснею на землі.

Поєднав Чогодарівку із Санкт-Петербургом

Ім’ям російського письменника, критика, історика і літературознавця Єлісея Яковича Колбасіна гордиться Чогодарівка. Адже саме тут наприкінці 1827 року він народився. Тут же у 1890 році його було й поховано на місцевому цвинтарі, де й сьогодні можна бачити його могилу.

В 1854 р. Є. Колбасін зі ступенем кандидата наук закінчив курс на юридичному факультеті Санкт­Петербурзького університету. В цей період з’явилися його перші літературні твори – повісті «Ентузіаст» і «Практична людина», що видавалися в 1849­1850 роках в Одесі у «Літературних вечорах». Друкувався він і в інших, на той час відомих, виданнях, зокрема в «Московитянине», «Современнике», «Отечественных записках». Товаришував і листувався з видатним російським письменником І. С. Тургенєвим, про якого написав спогади. Був знайомий з Діккенсом, Герценом, Добролюбовим.

Про ці факти із життя славетного земляка повідав чогодарівцям при зустрічі з ними Григорій Джамалович Гусейнов, головний редактор журналу «Кур’єр Кривбасу», член спілки письменників України, лауреат кількох літературних премій. За художньо­документальний життєпис у 9­ти книгах «Господні зерна» він удостоєний Національної премії України імені Т.Г. Шевченка. Нині Г. Гусейнов збирає матеріал про Єлісея Колбасіна, тому цього року приїздив на його батьківщину.

Від доньки до матері

Альона Липовецька займається рукоділлям років із п’ять, але її роботи не поступаються зробленим майстринями зі стажем.

Вона охоче шиє картини­ікони. Одну з найбільших – «Тайну вечерю» віддала у місцевий храм – церкву Касперівської ікони Божої Матері селища Саврань. До неї ж і рушник власноруч вишила. Ще кілька Альониних рушників обрам­ляють кіоти церковних ікон. А на Великдень до них додався іще один, який майстриня шила на прохання настоятеля храму отця Олега Романова.

У її домівці – власноруч вишитий невеличкий іконостас. Є також картини із зображенням квітів, рушники, серветки. Напрочуд ніжні і пронизані любов’ю весільні рушники.

Що цікаво, Альона навчилась вишивати від доньки Юлії. В школі почали вивчати рукоділля, у дівчинки гарно виходило. Це захопило і матір. Тепер Липовецька­старша шиє щодень години по три. Без рукоділля вже не може. Вона на собі відчула, наскільки позитивно впливає вишивання на внутрішній стан людини. На думку жінки, це своєрідна психотерапія. Адже ні про що інше не думаєш, а тільки про орнамент, символи, що їх вишиваєш.

Є ще одне захоплення у Альони – квіти. Її подвір’я квітує з весни і до пізньої осені.

Духовний заповіт

Мрія Олега Миколайовича Кулікова таки здійснилась. Він зумів зібрати необхідний матеріал для своєї книги про людей рідного краю, про своїх земляків. Допомагали йому дружина Інна Анатоліївна та донька Єлизавета. Хоч нині мешкають в Одесі, але серцем – на батьківщині. Нещодавно збірник «Історія і люди. Ширяєве» побачив світ. Презентував автор свій доробок в одному із найбільших населених пунктів Ширяївського району, в селі Жовтень.

О. Кулікову вдалося відтворити сторінки минувшини, показати історичні події через окремих особистостей, зібрати унікальні фотоматеріали. Чимало з них ніде більше не побачиш, бо вони є особистою власністю або ж лежать в архівах. Свій духовний заповіт – книгу про рідних серцю людей – автор передав від одного покоління іншому.

Важлива бджілка для природи

Про почесного бджоляра України Ва­лентина Фе­ренчука знають далеко за межами Ширяївсько­го району. Його улюблена з дитинства справа перейшла у професію. Ни­ні Валентин Іва­нович утримує чималу пасіку, зай­мається реа­лізацією меду та розповсюдженням продукції бджільництва.

Він має вищу фахо­ву освіту, підтримує зв’язки з науковця­ми. Також займаєть­ся дослідженнями, аби продукція українських пасічників від­повідала міжнародним стандартам. На сторінках спеціалізованих видань порушує ак­туальні питання збереження бджіл, яко­сті продукції бджільництва, розвитку апітерапії та багато інших.

Упродовж років Валентин Ференчук очолює районне громадське об’єднання бджолярів, активізує його діяльність і щороку навесні у Ширяєвому органі­зовує міжрайонні семінари. В їх роботі беруть участь відомі вчені галузі як з України, так і закордонні.

Валентин Ференчук є членом Одеської спілки бджолярів. Він упродовж свого життя невтомно доводить суспільству, наскільки важлива бджілка для природи і яку нео­ціненну користь ця маленька комаха при­носить людині.