Віхи минувшини

- 1790 рік. Перша згадка про Біляївку, як поселення коза­ків Подністрянської паланки Чорно­морського війська. Є дві версії поход­ження назви. Згідно з першою, містечко названо на честь озера Біле, на березі якого поселення заснували. Деякі ж історики вважають, що назва пішла від прізвища першого кошового отамана Чорноморського козачого війська С. Білого.

- 1841 рік. Біляївка стає волосним центром Одеського повіту.

- 1872 рік. Неподалік Біляївки розпочинається велике будівництво насосної станції Одеського водо­проводу.

- 1879 рік. Відкрито першу земську школу, її відвідували п’ятдесят хлопчиків і дівчаток.

- 1920 рік. Організовано комуну «Червоний промінь» і товариство зі спільного обробітку землі «Джерело», через рік вони злилися в першу артіль «Червоний промінь».

- 1923 рік. Біляївка стає центром Червоноповстанського району, що увійшов до складу Одеського округу.

- 1928 рік. Артіль «Червоний промінь» одночасно придбала десяток потужних тракторів марок «Інтернаціонал» і «Фордзон» та близько сотні плугів, сівалок, іншої ґрунтообробної техніки.

- 1935 рік. Червоноповстанський район отримав свою остаточну назву – Біляївський, а через рік – вийшов перший номер районної газети «За більшовицький колгосп» (тепер – «Південна зоря»).

- 20 серпня 1941 року. Під час наступу на Одесу, фашисти захоплюють Біляївку і одразу ж відключають водонасосну станцію, позбавивши питної води обласний центр. Командування Одеського оборонного району вжило невід­кладних заходів, аби місто не задихнулось від спраги. Цей епізод бойового літопису краю покладено в основу поеми відомого радянського поета­воїна Георгія Поженяна «Впередсмотрящий», кількох художніх і документальних стрічок. Зокрема, відомого фільму «Жажда».

- 1950 рік. Отримавши струм від Одеської державної районної електростанції, робітники водонасосної станції «Дністер» повністю відновили роботу підприємства, понівеченого фашистами під час відступу. Одеса почала отримувати понад 40 мільйонів кубічних метрів прісної води на рік.

Сьогодення:

координати перетворень

- Газифіковано низку сіл району, серед яких – Маяки, Великий Дальник, Яськи, Троїцьке, Градениці, де назагал живуть понад 30 тисяч чоловік.

- Відкрито нові дошкільні заклади: на території Маяківської сільради – дитячий садок «Оленка», Березанської – «Берізка» та «Ромашка», Кагарлицької – «Зірочка».

- Проведено нормативно­грошову оцінку земель району та їх інвентаризацію.

- У межах програми «Пам’ять» відновлюються та реставруються пам’ятники героям Великої Вітчизняної війни. Торік на центральній алеї міста Біляївки відкрито меморіальний комплекс Героїв Радянського Союзу.

- Розпочато втілення в життя декількох інвестиційних проектів, зокрема з будівництва оптового промтоварного ринку силами підприємства «Олександріябуд».

- Згідно з програмою «Шкільний автобус» протягом цього року буде придбано дев’ять нових машин. Тим самим із порядку денного знімається проблема підвезення до навчальних закладів дітей із віддалених сіл.

- 2012 року заплановано завершити спорудження двадцятирічного довгобуду – Троїцької загальноосвітньої школи, капітальний ремонт хірургічного відділення центральної районної лікарні, Мирненської амбулаторії та терапевтичного відділення Великодальницької амбулаторії.

Ровесник області

Такий принциповий

та щирий Орел

Нещодавно Володимир Андрійович Орел відзначив своє 80­річчя – він ровесник Одещини. А трохи раніше друзі та близькі вітали його з 60­річчям роботи ветеринарним лікарем.

Володимир Андрійович народився і виріс у багатодітній родині селян під Києвом. В його дитинстві та юності були голод, тяжка праця, смерті близьких, війна.

Закінчивши Київський ветеринарний інститут, 1975 року Воло­димир Андрійович став працювати головним ветеринарним лікарем Біляївського району. Стадо великої рогатої худоби тоді сягало ста тисяч голів. Розуміючи всю відповідальність, В. Орел, як то кажуть, з головою поринув у роботу. Багато встигав, поєднуючи посаду головного ветлікаря з обов’язками головного державного ветеринарного інспектора та начальника районної ветеринарної лікарні.

За перші три роки його роботи вдалося позбутися у районі туберкульозу серед сільськогосподарських тварин. Успішно застосовувалися новітні методи лікування та профілактики багатьох інших захворювань. Вперше було запроваджено цеховий метод утримання корів.

Володимир Андрійович Орел, як людина принципова та щира, сам звільнився з керівної посади, коли почалося масове вирізання худоби через економічні негаразди. Але роботу ветеринарного лікаря не полишав, працюючи в різних господарствах і майже десятиліття на фермі «Южного». Тільки коли став катастрофічно втрачати зір, пішов на заслужений відпочинок.

Але й нині Володимира Андрійовича не часто можна застати вдома. Сам знаходить собі роботу і можливість бути корисним людям. У Біляївській міській організації ветеранів він переймається проблемами медичного обслуговування.

З вогником у серці

Сьогодні Маяківський будинок культури згурто­вує навколо себе творчих людей, сам є колективом однодумців.

Відроджено духовий оркестр, яким керує директор Будинку культури Олександр Семенюк. Учні Маяківської школи із задоволенням освоюють майстерність гри, розширюючи репертуар.

– І хоча, можливо, комусь здається, що художня самодіяльність – то щось другорядне, я особисто переконаний, що людям це потрібно. Завжди пісня, жарт, танець, музика допомагали у житті, робили і роблять його змістовнішим, насиченішим, – говорить Олександр Петрович Семенюк. – Дуже вдячний місцевим керівникам сільгосппідприємств Борису Миколайовичу Слюсаренку, Костянтину Леонтійовичу Любчику за постійну підтримку духового оркестру. Нам разом із сільським головою Ігорем Семеновичем Войцеховським є ще багато над чим працювати. Є порозуміння, підтримка, отже – буде й результат.

На сьогодні при Будинку культури, крім духового оркестру працює дівочий ансамбль «Водограй», яким керує Ольга Миколаївна Сабірова.

Олену Леонідівну Ни­чипорук добре знають у Маяках не лише як хореографа, а й прекрасну, чуйну людину. Сьогодні вона веде три танцювальні дитячі колективи та спортивну оздоровчу групу для дорослих. Є в Будинку культури і гурток народної творчості, яким керує справжня майстриня На­дія Ярославівна Івченко. Наслідуючи традиції, вона не лише сама майстерно вишиває, а й вчить молодь. Рукоділля – робота душі і серця – лягає на полотно. А нещодавно розпочав працювати ляльковий театр під керівництвом Раїси Іванівни Іржевської. Діти виготовляють ляльки, декорації, готують виставки, на які запрошують односельчан.

Маячани мають давні культурні традиції, бо талановитих людей проживає у селі чимало. Старожили з теплом згадують, як збиралися у Будинку культури на репетиції, проводили концерти. Дехто береже й досі концертні костюми. Серед тих, хто художню самодіяльність сприймає як частину свого життя, – завідувачка Маяківської сільської бібліотеки Раїса Іржевська, яка знаходить можливість нести народну пісню, національний гумор до людей зі сцени на святах, тематичних заходах у школі, куди її часто запрошують. Має багато однодумців, близьких за духом людей.

– З діда­прадіда я маячанка, і тому все, що відбувається в селі, мені не байдуже, – зазначає Раїса Іванівна. – Потреба в культурі – то прикмета цивілізації. Після останніх концертів з’явилась впев­неність, що мрії не лише директора Будинку культури, а й маячан, здійсняться. І вони знову, як і раніше, будуть приходити сім’ями на свята до затишної зали, щоб порадіти за виступи своїх дітей, онуків та й самим себе, згадавши юність, вийти на сцену і подарувати людям радість. Адже творча душа завжди молода.

Міцне слово купця

Свого часу, коли наша держава лише починала розбудовуватися, Володимир Бубелич визначився, що за власне майбутнє відповідає сам.

Сьогодні, озираючись на два де­сятиліття становлення можна сказати: Бубелич будував не лише магазини, а й новий стиль роботи – на засадах взаємовідповідальності та взаємозобов’язань. Підприємці, йдучи в ногу з часом, формуючи партнерські відносини з владою та між собою, будували нову країну. Сьогодні, наприклад, від їхньої діяльності до бюджету всіх рівнів по Біляївському району надходить 85% зборів.

Конкуренція та партнерство – здавалося б різні речі. Та Бубелич мислить інакше:

– Бізнес будується на чесності та порядності. Так ведеться у всьому світі. Кожному нашому підприємцю, врешті­решт, стає ясно, що серйозні відносини, довіра і, як раніше казали, «слово купця» мають бути міцними та надійними. Слизька доріжка рано чи пізно закінчиться, не привівши до бажаних результатів.

Приватне підприємство «Саша», яке створив Володимир Бубелич, продовжує вдосконалюватися, розвиватися. Основою всьому – взаємини, що базуються на порозумінні та взаємопідтримці. Пиха, нездорова амбіція лише шкодять успіху. Допомагають розум, людяність і порядність.

В районі кажуть: «Бубелич зробив себе сам». Так, але й інших підтримував, ділився досвідом. Вважає за необхідне займатись благодійністю, допомагаючи школам, лікарні, притулку «Надія», ветеранам. З ним радяться, його поважають, з ним співпрацюють. Володимир Олексійович – депутат Біляївської районної ради, голова постійнодіючої комісії з питань забезпечення законності, громадського порядку, прав громадян та прикордонного співробітництва. Не одне скликання його, корінного біляївця, обирали депутатом міської ради.

– На мою думку, керівництво чи то в державній, чи то в приватній сферах, має однакові основи: грамотна кадрова політика, бачення перспективи і обов’язково – вболівання за справу, – говорить Володимир Бубелич.

Творець трудової слави

«Весна дихнула тепловієм, засміялася сонцем. Огірки наші – всі як один – потягнулися вгору. Побільшало теплич­ницям роботи. Очищаємо грунт від бур’янів, підв’язуємо до шпалер кожну рослинку. Як прекрасно усвідомлювати, що праця твоя – втілення «красивого і корисного»! Рослинки шелестять під руками, яскраво­жовтими квітками зацікавлюють пальці, й на них зали­шається ніжний сонячний пилок. І стає радісно…»

Саме такими теплими, сповненими любові до праці, словами зверталася зі сторінок районної газети «Південна зоря» у травні 1976 року Лідія Василівна Шаповалова, Герой Соціалістичної Праці. Трудова легенда району і сьогодні є шанованою людиною.

Відразу ж після школи Л.В. Шаповалова працювала у лісництві, потім – в радгоспі «Червоний маяк» пройшла шлях від робітниці до бригадира. Завжди посідала чільні позиції з вирощування городини.

Самотужки освоювала нові технології. Постійний пошук та ініціатива 1977 року вилилися у змагання між передовим радгоспом «Червоний Маяк» та яськів­ським тепличним господарством «Друж­ба народів».

Справжня господиня вдома, жінка по­господарськи підходила до справи скрізь. Була удостоєна низки державних нагород, зокрема і звання Героя Соціалістичної Праці.

Власним досвідом завжди щедро ділилася з колегами. На сторінках районної газети вісімдесятих років минулого століття друкувалося чимало порад Лідії Василівни, які вона давала у «Школі овочівника», що діяла на базі її бригади.

Сильна, мудра, горда жінка, вона увійшла до когорти тих людей, що створили трудову славу краю.