Віхи минувшини

- З 1872 по 1906 рік у Гросуловому існувало позичково­ощадне товариство з оборотним капіталом понад 12 тисяч карбованців, що сприяло зростанню торговельно­грошових відносин.

- У 1893 році на прохання жителів створено нотаріальну контору.

- Наприкінці XIX століття у селищі було 19 крамниць, 3 оптові склади, 3 хлібні комори та винний погріб.

- Промислові підприємства виникли на початку ХХ століття – три парові млини, бойня та каменярня. Утворено ковальські, шевські, лимарні, кравецькі та інші майстерні.

- У 1867 році у Гросуловому відкрили школу, де навчалося 25 хлопчиків і 5 дівчаток.

- Перша сільськогосподарська артіль під назвою «25­те Жовтня» виникла в березні 1922 року, згодом – друга артіль «Червоний незаможник».

- З 1932 року в районі почала виходити газета «Колгоспна правда».

- У 1935 році за рахунок місцевого бюджету був споруджений Будинок культури.

- У 1950 році утворено Великомихайлівську МТС.

- У 1961 році Велику Михайлівку віднесено до категорії селищ міського типу. Було збудовано нове приміщення промкомбінату, де відкрили консервний цех, розширили цехи ковбасний та безалкогольних напоїв. Стала до ладу нова пекарня, завершено будівництво нових приміщень дитячого садка на 100 місць.

Сьогодення: координати перетворень

- Реконструйовано приміщення спортзалу Полєзненської ЗОШ І – ІІІ ст.

- Виготовлено проектно­кошторисну документацію для будівництва підвідного газопроводу до сіл Новоборисівка та Новосавицьке.

- Проведено роботи з будівництва підвід­ного газопроводу високого тиску до сіл Великозименове, Марціянове, Першотравневе; низького тиску – до с. Великоплоске.

- Придбано житло багатодітній сім’ї в Новопет­рівській сільській раді.

- Проведено капітальний ремонт дитячого садка в селі Гребеники.

- Для районної лікарні придбано гастро­фіброскоп.

- Триває будівництво загальноосвітньої школи в селі Новопетрівка на 366 учнів.

- Із 25 котелень освітніх закладів 12 переведені на природний газ.

- У всіх загальноосвітніх закладах району зроблено поточний ремонт котелень.

- Придбано сільсь­когосподарську техніку, зо­крема 5 тракторів, 3 зернозбиральні комбайни, 3 сівалки, 4 дискові борони, 1 лущильник, 2 культиватори, 2 зернометачі, один обприскувач тощо.

- За спонсорські кошти придбано два шкільні автобуси для сіл Кірове та Полєзне.

Ровесниця області

Любов залишається взаємною

У травні Тамара Савеліївна Гармидер відсвяткувала своє 80­ліття. За плечима цієї скромної та надзвичайно доброї жінки – 47 років педагогічної діяльності. Не злічити, скільком людям учителька дала путівку в життя, прищепила любов до української мови та літератури.

Від спогадів зволожуються очі… Хоч як було важко працювати у класах по 40 учнів, вона сповна віддавала себе справі. Понад усе й посьогодні любить своїх випускників. Про те, що ця любов взаємна, свідчить постійне бажання її вже дорослих учнів прийти і щиро поцілувати та обійняти свою дорогу вчительку. Тамара Савеліївна іноді навіть не впізнає гостей… Але – декілька хвилин спогадів – і все стає по місцях.

Народилася в Новопетрівці Велико­ми­хайлівського району, в родині кол­госпників. Після закінчення педучи­лища працювала в Перешорах Анань­їв­с­ько­го району. Через три роки пе­рейшла до Мардарівської школи. То був складний період життя. Чоловік стаціонарно здобував освіту лікаря, тож сім років довелося самотужки ростити двох діточок, поратися по господарству і працювати у школі. Коли чоловік закінчив медичний інститут, родина переїхала до Великої Михайлівки.

У постійних турботах пролетіли роки. Вже 20 літ шанована всіма вчителька на заслуженому відпочинку, радіє успіхам дітей, онуків та правнуків. Живе, оточена їхньою любов’ю, увагою та ласкою.

Кавалер Золотої Зірки

У мальовничому селі Пет­рівському живе Герой Соці­алістичної Праці Іван Михай­лович Вербовщук. При нашій зустрічі 84­літній чоловік три­мав у натруджених руках посвідчення, датоване 8 квітня 1971 року. Того пам’ятного дня за урочистих обставин він отримав Золоту Зірку «За видатні успіхи, досягнуті у развитку сільськогосподарсь­кого виробництва та виконання п’ятирічного плану продажу державі продукції землеробства і тваринництва».

Щирі обійми та вітання друзів, вдячні звертання чиновників – і трудівник знову з головою поринув у роботу. Тоді ніхто не рахувався із власним часом, бо всі чесно трудилися на благо рідної Вітчизни.

Іван Михайлович пригадує, що почав працювати у кол­госпі на різних роботах з вось­мирічного віку. Спочатку допомагав матері, а згодом став працювати нарівні з дорослими. У сім’ї було п’ятеро дітей, тож для всіх знахо­дилося посильне заняття. Дитинство майбутнього Ге­роя Соцпраці минуло в Росії, згодом родина переїхала до Великомихайлівського району.

Скупа чоловіча сльоза на хвилинку перервала нашу розмову, коли Іван Михайлович згадав про свого батька, якому не судилося повернутися з фронтів Великої Вітчизнянної війни – загинув за місяць до Перемоги. Тож, ні на кого не сподіваючись, з юності і до 2000 року він працював на землі. Більшу частину трудового життя – трактористом, 15 років був бригадиром тракторної бригади. І всюди про Івана Михайловича відгукувалися як про чесну і порядну людину. Таким був і залишається зав­жди.

Фото із сімейного архіву

Творіння прекрасного – спосіб життя

Неперевершена май­стриня вишивки живе у селі Новопетрівка. Любов Дмитрівна Медвідь, якби могла, то не випускала б з рук п’ялець і голки ні на мить. Але таке вже сільське життя – захоплення завжди відходить на другий план, коли не дають спокою щоденні домашні клопоти.

Вишивати жінка навчилася ще змалечку. На її батьківщині (Тернопільська область) цим займаються і старі, і малі. Тому й не дивно, що цей красивий вид мистецтва – не данина моді, а поклик душі. Від робіт Любові Дмитрівни важко відвести погляд – яскравість, витонченість, акуратність надають полотнам якоїсь особливої світлої енергетики. Так і хочеться вклонитися вишитим образам Миколи Чудотворця, Божої Матері, Ісусові Христу та іншим святим. Безліч серветок, рушників та картин оздоблюють затишний будинок майстрині.

Жінка щаслива, що в її долі вдалося поєднати професію і хобі. Працюючи у Великомихайлівському Будинку дитячої та юнацької творчості, Любов Дмитрівна навчає дівчаток премудрощам вишивки, веде гурток з виготовлення іграшок­су­венірів. Така робота їй до снаги, бо творіння прекрасного – то її спосіб життя.

Лише елітне поголів’я худоби

ТОВ «Дружба народів» – од­не з найпотужніших сільсько­господарських підприємств району, яке спеціалізується не лише на вирощуванні зернових культур, а й утримує елітне поголів’я великої рогатої худоби – бичків та корів української чорно­рябої молочної породи.

Беручи участь у різноманітних виставках поголів’я, господарство неодноразово посідало перші місця. Одне з останніх досягнень – Одеська обласна виставка­аукціон племінних тварин і птиці, що традиційно про­вадиться восени у селі Жовтень Біляївського району. У минулому році керівниця «Дружби народів» Тетяна Огородник отримала Диплом першого ступеня.

Так склалася доля, що після трагічної загибелі чоловіка Тетяні Максимівні довелося стати на чолі господарства. Не маючи повного уявлення про діяльність товариства, жінка все ж вирішила продовжити справу покійного Миколи Михай­ловича, який багато років свого життя присвятив розвиткові «Дружби народів». З допомогою колективу господарства Тетяна Максимівна поступово увійшла в курс справ і безмежно вдячна людям за таку підтримку.

Нині у товаристві мають постійну роботу 76 трудівників, які обробляють майже дві тисячі гектарів пайової землі, доглядають понад 600 голів великої рогатої худоби та 550 свиней. Для людей створені нормальні умови праці, є високопродуктивна техніка, механізовано процес доїння корів. На цьому Тетяна Огородник зупинятися не збирається, бо є ще немало планів для розвитку господарства. Тож усіляких їй гараздів! Вона заслуговує на це.

…І встановили День пісні

У Великій Михайлівці вже 7 років працює самодіяльний музей хору імені Григорія Верьовки. Його заснувало у власному домі подружжя Первухіних – журналіст Віталій Федорович і вчителька Олена Федорівна. Сім років – це дата офіційного відкриття музею, якій передували декілька літ копіткої пошукової діяльності. Сьогодні подружжю навіть важко пригадати, скільки доріг довелося пройти, щоб знайти бодай один експонат. Але зусилля варті того, бо нині музей є найулюбленішим місцем для людей різних поколінь та справжньою гордістю Первухіних.

Національним заслуженим акаде­мічним українським хором, що був створений видатним музичним діячем Григорієм Верьовкою в 1943 році, від 1966­го постійно керував Герой України, народний артист, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, академік, славетний земляк великомихайлівців Анатолій Тимофійович Авдієвський.

Після одного з концертів хору, які регулярно відбуваються в районі, Первухіни просто загорілися ідеєю музею, і з 1994 року зібрали понад 250 експонатів. Нині в окремому приміщенні зібрано чимало матеріалів про історію славетного творчого колективу: фотографії; вишиванка Анатолія Авдієвського, особисто презентована музеєві; бубон, на якому 35 років грав заслужений артист України Григорій Норець, кобза… Є куточок, присвячений народній співачці Ніні Матвієнко. А ще – ноти та збірки пісень, видані під безпосереднім керівництвом Г. Верьовки.

Є тут і відео­ та аудіозаписи. Для дітей, частих відвідувачів музею, це справжнє відкриття. Більшість їх ніколи не чули цих пісень, не бачили цих танців. А от для людей старшого покоління ці мелодії – мов бальзам на душу…

Музей створювався з великою допомогою А.Т. Авдієвського, а на першу річницю в гості до Первухіних завітав славетний колектив майже у повному складі! Нині з ініціативи самодіяльного музею у Великомихайлівському районі встановлено День української народної пісні, який щороку відзначається 11 вересня – в день народження Національного хору імені Григорія Верьовки.