Віхи минувшини

-7 грудня 1940 року утворено Ізмаїльську область. Ізмаїл стає її адміністративним центром.

-У жовтні 1944 року було створено Радянське Дунайське пароплавство.

-У 1946 – 1950 рр. в Ізмаїлі запрацювали промкомбінат, елеватор, кондитерська фабрика, хлібозавод, відкриваються й нові школи, училища. У 1952 році в місті починає свою роботу педагогічний інститут, а у 1954 році – технікум механізації та електрифікації сільського господарства. В Ізмаїлі створюються драматичний театр, обласна філармонія.

-15 лютого 1954 р. Ізмаїльську область було ліквідовано. Усі її райони увійшли до складу Одеської області. Однак розвиток міста триває – споруджуються консервний комбінат, винзавод та м’ясокомбінат.

-У 60­х роках минулого століття будуються та стають до ладу Ізмаїльський целюлозний комбінат, автопідприємства, аеропорт. У післявоєнні роки площа Ізмаїла збільшується майже удвічі. До кінця 70­х років у місті діяло понад 150 магазинів, близько 120 підприємств громадського харчування.

Сьогодення: координати перетворень

-За рахунок бюджету розвитку у 2011 році капітально відремонтовано 9200 кв. м доріг – це ділянки дорожнього покриття проспекту Суворова та проспекту Леніна, вулиць Кишинівської, Карла Маркса (біля Будинку культури імені Т.Г. Шевченка), Івана Франка, Поперечної, Гагаріна, Клушина; перехрестя вулиць Білгород­Дністровської та вулиці Ватутіна, проспекту Суворова і вулиці Комсомольської, проспекту Суворова та вулиці Дзержинського; під’їзди до дитячого садка «Парус». За рахунок обласного бюджету відремонтовано 19 тисяч кв. м дорожнього покриття вулиць Нахімова, Болградської, Чехова, Енгельса, проспекту Леніна.

-За рахунок коштів міського фонду охорони навколишнього середовища проведено інвентаризацію зелених насаджень у парках та скверах, обладнано в’їзд до міста Ізмаїла з боку міста Одеси, де посаджено 250 саджанців платанів, виконані рекультивація та огородження кар’єрів по вул. Тимошенка і вул. Тельмана.

-2011 року була завершена ре­кон­­струкція дитячого садка «Па­рус», розрахованого на 205 місць. 1 квітня 2012 року дитячий садок за урочистих обставин відкрився для юних вихованців.

-У 2012 році були проведені капі­тальні ремонтні роботи (освоєно близько 1 млн грн бюджетних коштів) щодо реконструкції меморіального комплексу «Вічний вогонь» на площі Перемоги, а також пам’ятника морякам­дунайцям.

-2012 року почали здійснювати грандіозний проект – споруджувати спортивний комплекс по вул. Івана Франка. З цією метою з Державного бюджету було виділено 10 млн грн. У підсумку Ізмаїл одержить сучасну спортивну споруду з басейном, де зможе приймати змагання респу­бліканського рівня.

-У 2011­2012 році на території міс­та, практично в усіх мікрорайонах, було відкрито 8 нових сучасних ігрових дитячих майданчиків.

-Дуже активним та насиченим стало спортивне життя. Ізмаїльські спортсмени брали участь в обласній та Всеукраїнських спартакіадах, у чемпіонатах країни, Європи, кубках та першостях України. Лише у 2011 році в Ізмаїлі, серед багатьох спортивних заходів, було проведено 10 міжнародних турнірів, у яких брали участь команди із країн далекого та близького зарубіжжя – Болгарії, Румунії, Білорусі, Молдови, Росії, Латвії, Казахстану та ін.

В Ізмаїлі працюють 3 дитячо­юнацькі спортивні школи, спортивно­оздоровчий центр відділу освіти, де займаються понад 1,5 тис. юних спортсменів. У місті активно розвиваються 14 видів спорту: волейбол, футбол, художня гімнастика, кульова стрільба, легка атлетика, дзюдо, баскетбол, теніс, настільний теніс, шахи, шашки, бокс, пауерліфтинг, вільна боротьба.

Ровесниця області

Усе склалося вдало

Усе життя в На­дії Сергіївни Се­лятіної, за винятком декількох років, було нерозривно пов’язане з її рід­ним та улюб­леним міс­том Із­маїлом. Наро­дилася вона на од­ній з найдавні­ших міських вулиць Крі­­посній (нині це вулиця Дзер­жин­ського). До речі, рідний дім до­тепер ще цілий. Тепер у ньому живе сім’я її двоюрідного брата.

До першого класу Надія пішла ще при румунах, у 1939 році, і відповідно перші склади доводилося вивчати саме за румунською абеткою. Школа тоді розташовувалася в будинку нинішньої загальноосвітньої № 6. 28 червня 1940 року Бессарабія відійшла до Радянського Союзу. І новий навчальний рік у 1940­му Селятіна почала вже в російськомовній школі (тепер це загальноосвітня школа № 2). Після закінчення школи вступає до Білгород­Дністровського педагогічного училища. Одержавши спеціальність вчителя початкових класів, Надія Сергіївна за направленням рік пропрацювала у Білгород­Дністровському райкомі комсомолу на посаді завідувачки відділу з питань роботи серед шкільної молоді. Вийшовши заміж за моряка далекого плавання, Селятіна повертається до свого рідного міста, де працевлаштовується у Палаці піонерів завідувачкою кабінету піонерського активу.

Надія Сергіївна згадує, що, коли Ізмаїл був обласним центром, то розвивався стрімкими темпами. Переїхати до міста на постійне місце мешкання тоді хотів багато хто. Після скасування Ізмаїльської області у Палаці піонерів було переглянуто штатний розклад. У результаті її посаду скоротили. Подальша трудова біографія Н.С. Селятіної вже переважно була пов’язана із дитячими дошкільними закладами: 25 років на посаді виховательки дитячого садка «Елочка», і з 1980 року до виходу на пенсію – завідувачки дитячого садка «Васильок». Незважаючи на статус пенсіонерки, Надія Сергіївна дотепер у бойовому строю – вона заступник голови міської ради ветеранів, курирує педагогів дитячих садків, які вийшли на заслужений відпочинок.

Особисте життя у Надії Сергіївни склалося вдало. У неї двоє синів, один з яких працює електриком на судноремонтному заводі, а другий – начальником відділу в ІРЕМ.

Н.С. Селятіна, перебуваючи навіть кілька днів у від’їзді, дуже скучає за рідним містом. Їй так тоді не вистачає потопаючих у зелені вуличок, широкого проспекту Суворова, що проліг уздовж усього міста, ну й, зрештою, могутнього Дунаю.

Місто і порт – нерозривне ціле

Ізмаїльський морський торговельний порт, безумовно, є основним містоутворюючим підприємством столиці Українського Придунав’я. Так уже історично і географічно склалося, що порт і місто на Дунаї є одним нерозривним цілим. Подальше майбутнє Ізмаїла неможливо уявити без успішного розвитку цього підприємства, тому що тут працюють тисячі людей, звідси надходять основні відрахування до бюджету.

Ізмаїльський порт – один із найсучасніших і високо­механізованих портів на Дунаї. Основний розвиток припадає на період з 1968­го по 1992 рр. Тоді були споруджені комплекси з переробки генеральних, навалювальних вантажів, контейнерів. У 1972 році безпосередньо у порту почала діяти залізнична станція Ізмаїл – порт Новий.

ДП «ІМТП» складається з трьох вантажних районів. Має 23 спеціалізовані причали із загальною довжиною 2528 метрів (із глибинами від 3,5 до 7 метрів). Ізмаїльський порт оснащений сучасним обладнанням, перевантажувальними машинами та механізмами, що дозволяють переробляти навалювальні і насипні, тарно­штучні, контейнерні вантажі.

Зберігання вантажів у порту забезпечують криті і великі відкриті склади.

Проектна потужність порту розрахована на переробку 7,7 млн тонн вантажів на рік.

Мов коштовний камінь у короні Бессарабії

Безперечно, однією з найяскравіших візитних карток столиці Українського Придунав’я є Ізмаїльська картинна галерея. Її історія бере свій початок з 1974 року – як художнього відділу музею О.В. Суворова. Колекцію збирала і комплектувала понад 15 років ентузіастка музейної справи Емілія Миколаївна Євдокимова. На базі цієї колекції 1 серпня 1987 року згідно з наказом Міністерства культури України в Ізмаїлі було відкрито картинну галерею, як філію Одеського художнього музею.

В 1994 році галерея була реорганізована у державний самостійний музей другої категорії обласного підпорядкування, фонди якого нараховують понад 15 тисяч творів. Колекція постіно систематизується і вивчається. У музеї відкриваються нові розділи: сучасне російське та українське мистецтво – живопис, графіка, скульптура; декоративно­прикладне мистецтво України; іконопис і предмети культу XVII – XIX ст.ст.; мистецтво народів Сходу тощо.

Основу колекції становлять твори мистецтва з фондів Міністерства культури України, Спілки художників України та СРСР, Всесоюзного художньо­виробничого об’єднання ім. Є. Вучетича, Одеського художнього музею, Державної Третьяковської галереї, Російського музею у Санкт­Петербурзі, Державного Ермітажу, а також художніх творів з приватних колекцій.

Картинна галерея в Ізмаїлі є центром просвіти і відпочинку кожної родини і духовного розвитку, який формує культурне середовище у місті та регіоні. Художній музей – коштовний камінь у короні Бессарабії. Адже це будинок, де зібрано безцінні скарби минулого і сьогодення. І завдяки людям, які тут працюють (для них музей – усе життя і вся любов), у цьому будинку завжди панують світло і радість. Сюди хочеться повертатися знову й знову.

Знаковий символ

Історія Ізмаїла нерозривно пов’язана з великим російським полководцем О.В. Суворовим. І саме пам’ятник видатному генералісимусові є одним зі знакових символів міста. Він створений одеським скульптором Борисом Едуардсом у 1913 році і встановлений біля Покровського собору у 1945­му. До цього 30 років простояв без постаменту у дворі Одеського художнього музею. Охороняється державою як пам’ятка національного значення.