– Якої думки фермери про цьогорічні жнива? – запитую у голови СФГ «Са–довських» Юрія Садовського.
– Мені здається, такі важкі роки тільки прискорюють природний відбір. Від господарювання відійде та частина фермерів, яка не працює, а нарікає. Проте у багатьох господарів процес виробництва налагодився, і вони вже конкурують з сільгосппідприємствами, наприклад, у дотриманні агротехніки.
– Скільки, на Ваш погляд, повинно бути землі в обробітку, щоб сподіватися на рентабельність виробництва?
– Мінімум 500 гектарів. Це дає можливість дотримуватися сівозмін. А скажімо, 100 гектарів – це для монокультури, що дуже ризиковано. Фермерство потрібно любити, вкладати в роботу не тільки душу, але й значні кошти. У нас, наприклад, затрати на один гектар поля складають дві тисячі гривень. І, оглядаючи поля – свої або чужі, – відразу помічаєш різницю між ними: у які поля вкладалися кошти, а в які – ні.
Проте скажу, що фермерство на невеликих наділах в наших умовах має свої позитивні сторони. Такий фермер хоча б годує власну родину, утримує підсобне господарство, з реалізації продукції якого живе. Має більш–менш пристойне авто, діти мають можливість десь навчатися.
– Ваші прогнози на осінь…
– Якщо посієш, то хоч якась надія на врожай жевріє. Не посієш – заради чого працювати? Не звикли ми бачити поле «голим». Проте, прогнози на урожай наступного року оптимістичніші від ниніш–нього. У природі вже так закладено: на кожен десяти–дванадцятирічний період випадає аномальний рік. Я цікавився в досвідчених агрономів, було таке і в радянські часи. Тільки тоді аграріїв підтримувала держава. Сьогодні сільгоспвиробництво – бізнес, і ми повинні виживати самі. Наука, на жаль, теж не квапиться давати рекомендації. Та все ж таки для посівної маю власне насіння пшениці та жита, твердої пшениці докуплю, а з ячменем допоможуть друзі.
– Кажуть, що зараз іде процес боротьби за пайовика. Чи це так?
– Я назвав би це процесом руху землі. З нашого господарства минулого року в одноосібники вийшло четверо і двоє – у цьому році. Це їхнє право господарювати самостійно. Гадаю, дуже важливо, коли пайовик знає, що не обмежений умовами договору. Тоді існує більше взаємної довіри. Проте за цей час з інших господарств до СФГ «Садовських» прийшло дванадцять чоловік. В чому причина?
Здавалося б, дрібниці. Фермер, наприклад, відмовляється зорати город, бо пальне дороге, або не привіз додому січку: забирайте з поля. Це ненормально, адже права пайовика підтверджені договором. Тому у багатьох фермерів, зокрема і у нас, встановилися добрі традиції вітати пайовиків, скажімо, до великих свят. Крім поздоровлень, ми ще видаємо продовольчі пайки. Спочатку розвозили пенсіонерам, тепер будемо всім вручати. Інакше не можна – всі ми люди і живемо серед людей.
– Чого бояться фермери?
– Вільного продажу земель сільськогосподарського призначення. І рейдерства, яке зараз має місце в центральних регіонах країни, де родючіші землі. Створюються агрохолдинги – великі експортери зерна, які диктують ціни. На їх тлі навіть великі фермерські господарства – ніщо. Тому сподіваємося на захист держави, на продумані закони і увагу до середнього сільгоспвиробника, на якому сьогодні тримається село.
