Запізнілий осінній ранок ніяк не може вийти із полону туманної мли. Хоч вже сьома година, здається, ніби триває ніч. До того ж, досить прохолодно. О цій порі п’ятикласниця Каріна Палесіка та її молодша на рік сестричка Іванка виходять на вулицю і очікують шкільного автобуса. Разом із дівчатками із села Острівка до школи в Полянецькому їздять цим маршрутом ще 23 учнів. До них додаються їхні однолітки із сусіднього Глибочка. Разом набивається повний салон. Але галасу не чутно, часто діти просто досинають в автобусі, адже ще не встигли добре роздрухатися після сну.
Їду разом з дітьми шкільним маршрутом, аби поцікавитися у них, їхніх батьків та вчителів, як налагоджений довіз до школи з одного населеного пункту в інший.
Першокласника Андрійка та його сестричку – випускницю Катерину про–воджає мати Наталія Костюк прямо з ганку будинку, адже автобусна зупинка поруч. Зрозуміло, сільських дітей доводиться рано підіймати, адже заняття в школі починаються о 8.00. А їхати потрібно 12 кілометрів з Острівки та 7 – з Глибочка. До того ж, дорога тут – вибоїна на вибоїні, що позначається на швидкості руху. А попереду – зима, коли, бува, перемете снігом так, що й проїхати не можна. І за таких умов жінка рада, що з 2005 року тут курсує шкільний автобус.
– Ми добивалися у керівництва і відділу освіти, і району, щоби дали для наших дітей автотранспорт, – розповідає Наталія Костюк.
Свого часу юні острівчани ходили до школи у сусіднє село Михалкове Кривоозерського району Миколаївської області. Так було вигідніше, оскільки ближче. Потім пішло назустріч і протягнуло руку допомоги керівництво місцевого сільськогосподарського підприємства (с. Полянецьке), виділивши колгоспний транспорт для довозу сільських школярів з Острівки та Глибочка. Це невеликі села і на даний час тут навчальних закладів немає. Кілька років тому Глибочанську початкову школу оптимізували, а в Острівці її взагалі не було.
– Полянецький маршрут ми відкри–ли першим ще до введення в дію загальнодержавної програми «Шкіль–ний автобус» майже десять років тому, виходячи із потреб району, – зазна–чив начальник відділу освіти райдерж–адміністрації Іван Ліщенко. – Нині ж у нас 7 маршрутів і всі забезпечені спе–ціа–лізованим транспортом. Цього року пе–ред першим вересня отримали два нових авто за рахунок державного та обласного бюджетів за програмою «Народний бюд–жет», – уточнив Іван Кузьмич.
Того дня дітей супроводжувала Люд–мила Чернега, заступник директора Полянецького НВК із виховної роботи. Але це тимчасово, на період відсутності виховательки із супроводу Зінаїди Кисилівської, яка на той час перебувала на курсах підвищення кваліфікації. Як пізніше пояснила директорка закладу Олена Танасійчук, рік тому ввели таку посаду на 0,5 ставки, що, за її словами, дуже добре. Адже в дорозі діти, так би мовити, за руками. Олена Миколаївна висловила вдячність водієві Віктору Ткачуку, який п’ятий рік возить дітей. Він дуже відповідальний, має зв’язок зі всіма батьками, та й відчутно, що водій до своїх пасажирів також ставиться із батьківськими почуттями.
Додому діти повертаються о п’ятій годині вечора, коли надворі вже сутеніє. Отож у школі вони перебувають майже 10 годин. З боку вчителів та вихователів групи продовженого дня докладаються всі зусилля, аби їхні вихованці були нагодовані та доглянуті. Та все ж, по–годь–теся, діти перевантажені. Тому, повертаючись додому і ввечері, як вранці, дехто може заснути. Сестрички Каріна та Іванка відверто зізнались мені, що часто хочуть спати. А якими можуть бути наслідки після такого навантаження не лише в юному, а й у дорослому віці, – слово за медиками. Але це вже тема для іншої розмови.
