На другій станції Великого Фон–тану Одеси стоїть непримітний триповерховий будинок. Він – у порівняно тихому Бісквітному провулку. Тут у 60–ті роки минулого сторіччя одержала прописку обласна станція переливання крові. До її завдань входить не лише заготувння донорської крові, але й виготовлення з неї компонентів та препаратів, які рятують, без перебільшення, людське життя.
Образно кажучи, це своєрідна фабрика здоров'я, яка складається із семи відділень, де люди, переважно представниці пре–красної статі, працюють у білих халатах, захисних масках та рукавичках.
– Справді, нашу станцію переливання крові можна назвати виробництвом, – говорить головний лікар закладу Вале–рій Івченко. – Але виробництвом досить специфічним. Тому що наші фахівці зай–маються не лише заготуванням кон–сер–вованої крові та плазми донорів, але і їх реалізацією.
Одеська обласна станція переливання крові одна з перших в Україні одержала ліцензію на право реалізації крові донорів та компонентів її переробки.
– Сьогодні ми виготовляємо цілий спектр необхідних у медичній практиці препаратів, – далі розповідає Валерій Леонідович. – Крім сироваток для виз–начення групи крові, резус–фактора, це й свіжозаморожена антистафілококова плазма, відмита еритроцитарна маса, антистафілококовий імуноглобулін, полібіолін, десяти– та п'ятивідсотковий альбумін. Нами також придбано апарат з проведення тромбоконцентрата. Цей препарат, до слова, застосовується при лікуванні онкохворих дітей, коли в них після проходження хіміотерапії порушується згортуваність крові і можливі сильні кровотечі.
Про високу кваліфікацію фахівців облас–ної станції переливання крові свідчать не лише вищенаведені факти. Одеські трансфузіологи завжди перебувають на вістрі світових наукових і технічних досягнень. Досить сказати, що недавно станція придбала багато новітніх ді–агно–стичних апаратів, кількість яких в Україні можна порахувати по пальцях однієї руки. Крім того, тут обладнано одну з найсучасніших у країні СНІД–лабораторій.
Завдяки цьому, обстеження на наявність у гіпотетичного донора таких захворювань як гепатит В і С, ВІЛ, сифіліс провадяться швидко, якісно та з високою точністю. І це дуже актуально, якщо врахувати, що в 10 відсотків добровольців, які бажають здати свою кров, вона, на жаль, не завжди відповідає нормативним вимогам. А тим часом, і сама консервована кров, і вихідні препарати з неї, вкрай необхідні лікувальним установам та пологовим будинкам, повинні бути не інфіковані, безпечні для пацієнта.
Але є й інша, не менш важлива проб–лема. Так, згідно з рекомендаціями Все–світньої організації охорони здоров'я, на кожного жителя регіону запас до–норської крові має бути не менше 12 – 15 мілілітрів. А на Одещині ж він удвічі мен–ший.
– Пов'язати це можна, насамперед, зі скороченням числа донорів, – говорить трансфузіолог більш ніж із тридцятирічним стажем, завідувач донорського відділення Одеської обласної станції переливання крові Володимир Фролов. – У часи СРСР існувала спеціальна державна програма з розвитку донорства. Вона припускала залучення до цього процесу якнайбільшого числа жителів країни. Пам'ятається, для забору крові ми виїжджали на заводи та фабрики, інститути і технікуми, колгоспи та радгоспи. Добровільно й безоплатно здати кров для радянської людини було справою честі. На жаль, у незалежній Україні подібної програми поки що немає.
Щоправда, за словами Володимира Іларіоновича, ухвалений Закон України «Про донорство крові та її компонентів», під час перебування Прем'єр–міністром України Віктора Януковича було визначено вартість донорської крові у сумі 160 гривень за літр. Таким чином, сьогодні людина, яка здала 450 мілілітрів крові (максимальна разова доза), одержує у цілому 82 гривні. Крім того, їй дається два оплачувані вихідні дні.
– У той же час, хотів би відзначити, що з року в рік число донорів у нашій області зростає, – констатує Володимир Іларіонович. – Якщо 2010 року їх було трохи більше шести тисяч, то 2011–го – вже шість тисяч вісімсот дев'яносто три. За дев'ять місяців поточного року було прийнято п'ять тисяч дев'ятсот одинадцять добровільних донацій, тобто здач донорської крові, причому із цього числа всього близько п'ятисот чоловік за грошову винагороду…
Як стверджує Володимир Фролов, багато одеситів здають кров за направленнями лікарень або пологових будинків, куди надходять їхні дружини або близькі ро–дичі. Але чимало й таких, хто робить це добровільно та безоплатно. Людей, готових відгукнутися на чуже лихо, на щастя, стає усе більше. Втім, і слово донор у перекладі з латинської мови означає – дарувальник.
