СВК «Дружба» у Саратському районі – флагман сільгоспвиробництва і незмінний щорічний лідер за врожайністю усіх культур. Це насінницьке господарство з високою культурою землеробства і тваринництва, яким керує заслужений працівник сільського господарства України, голова обласної асоціації сільгоспвиробників Георгій Гаврилович Чиклікчи. Його добре знають у багатьох регіонах України.
Завдяки старанням Георгія Гавриловича, за плечима якого багаторічний депутатський досвід (зокрема в обласній раді), а також робота на державній службі, вагомі виробничі досягнення СВК «Дружба» ставлять господарство в один ряд з найпередовішими сільгоспвиробниками області і країни. Сьогодні Георгій Чиклікчи виступає з відгуком на матеріал «А у них – фонтани у дворах!..», опублікований в «ОВ» за 24 січня.
– В інтерв'ю Антоніни Бондаревої з моїм колегою Володимиром Тихоновим «А у них – фонтани у дворах!..» порушено дуже серйозні питання. Одне з них стосується зрошування земель. На мій погляд, його вирішення, як дуже важливого, на державному рівні, більше неможливо відкладати. Останній десяток років землі Саратського району штучно не зрошуються. При тому, що раніше під поливом перебували поля семи найбільших господарств. Тільки у нашому СВК «Дружба» поливні площі становили 4026 гектарів, а зрошувальна система перебувала у нас на балансі. Потім її передали Зорянській сільраді, пізніше – Саратській райраді. Сьогодні під землями Зорянської сільради в цілісності перебувають 52 кілометри трубопроводу, не зруйновані обвідні канали і насосні станції, які при належній державній увазі можуть ефективно діяти. На щастя, уся поливна система району збережена, на відміну від Білгород-Дністровського та Кілійського районів, де місцями трубна металева частина розкрадена. Інша справа, що при непрацюючій зрошувальній системі існує солідне управління водного господарства, яке відповідає всім вимогам за штатним розкладом. Крім того, вважаю парадоксом, що це управління фінансується належним чином, хоча зрошення у Саратському районі відсутнє.
Яким же мені бачиться вихід із цієї складної ситуації? Ми розташовані на відстані приблизно 60 кілометрів від великих європейських річок Дністра і Дунаю. За допомогою обвідних каналів можемо звідти одержувати воду для поливу сільгоспземель. Тут головне питання полягає лише в можливості дати господарникам воду для зрошення. А потім кожен самостійно вирішуватиме: чи купувати дощувальні установки, чи прокладати краплинне зрошування.
Торік мені вдалося побувати в Ізраїлі. І я звернув увагу, що там протікає єдина річка Йордан з прісною водою, яку вживають для пиття. Іншу технічну воду для поливу переробляють з каналізаційних стоків, збирають дощову воду та іншу. При цьому усі землі країни цілком пронизані краплинним зрошуванням! На землі, яку без натяжки можна назвати пустелею, ростуть банани, різні овочі, цвітуть сади. Але наші українські чорноземи незрівнянні за якістю з багатьма іншими землями світу! То чому ж ми не можемо напоїти цю землю, щоб одержувати вітчизняну, незрівнянну сільгосппродукцію замість вала імпорту?
Друге, і не менш важливе питання, яке серйозно турбує аграріїв півдня області, це оцінка землі, яку давно слід змінити. На сьогодні вона реально збільшена у 1,76 раза. Як відомо, земельна оцінка провадилася в середині 90-х років, коли у нашій країні ходили купони у вигляді грошової одиниці, а землі повноцінно зрошувалися. Що сьогодні? За умов зміни клімату і погіршення погодних умов у зоні Буджацького степу, а головне, відсутності зрошування, ми дуже програємо у порівнянні з іншими областями. Наприклад, у сучасному сільськогосподарському «клондайку» – Полтавській, Вінницькій, Хмельницькій, Житомирській, Кіровоградській, Черкаської областях – урожаї кукурудзи становлять по 120 – 140 центнерів з гектара. У нас – по 30 – 40 центнерів. З врахуванням високої конкурентної здатності і густонаселеності нашого краю, земельний податковий прес на південних сільгоспвиробників за рахунок орендної плати за користування землею виявляється у 3-4 рази більший, ніж у центральних областях! У підсумку, у нас оренда становить 1200 гривень за гектар, у них – 300 – 400. От і виходить, що в інших областях земля виявляється дешевшою. У той же час загальна тенденція сільгоспвиробництва ускладнюється, і землеробство на півдні країни стає ризикованішим. Вважаю, що нашим порятунком на сьогодні залишається тільки впровадження зрошування.
