Дванадцять років тому мешканці села Слюсаревого, мабуть, з подивом спостерігали за тим, як їхні нові односельці, родина М’ястківських, замість звичних городніх культур садять на своїй присадибній ділянці плодові дерева і кущі. З’ясувалося, що глава родини Сергій, лісівник за професією, дуже захоплюється садівництвом. Тому і відвів близько двох третин городу під сад.
В дитинстві Сергій, під впливом телепередачі «Клуб кіноподорожей», мріяв стати мандрівником. Але, як сказав йому батько, для втілення цієї мрії у життя потрібно здобути професію, пов’язану з біологією. Тому після восьмирічки хлопець вступив до відділення лісового господарства Вінницького залізничного технікуму – найближчого навчального закладу до села, де мешкав Сергій.
Лісівнича справа так припала юнакові до душі, що він після служби в армії вступив на факультет лісового господарства Київського національного аграрного університету. Для студентів НАУ часто провадилися практичні заняття у Ботанічному саду Академії наук України. Під час занять і захопився Сергій М’ястківський садівництвом. Він познайомився із науковими співробітниками саду, які допомогли йому пізнати ази догляду за плодовими деревами та кущами. Вільний від навчання час, зокрема нерідко на канікулах, Сергій проводив у «ботанічці», допомагав науковцям у їхній роботі. Отримавши диплом, він певний час працював у зимовому саду павільйону квітникарства і озеленення Виставки досягнень народного господарства, де доглядав за такими екзотичними для нас рослинами, як апельсини, лимони, банани тощо.
Перший власний сад Сергій М’ястківський заклав у місті Балті, де він мешкав упродовж десяти років, посідаючи різні посади у місцевому лісгоспі. У своєму першому саду, який займав площу шість соток, садівник сам робив щеплення та живцювання дерев. По приїзді у Слюсареве, куди його направили на роботу у щойно створене тоді ДП «Савранське лісове господарство», Сергій і тут не залишив своє захоплення.
Незважаючи на порівняно невелику площу (близько 0,2 га), в саду М’ястківських нараховується чимало порід та сортів плодових та декоративних рослин. Більшість з них є не зовсім звичними для нашої місцевості. Тут і персики, і алича, і інжир, і хурма, і зізіфус та інші рідкісні рослини. Що стосується звичайних фруктових дерев (яблуні, груші, сливи тощо), то Сергій віддає перевагу сортам, адаптованим до наших кліматичних умов. Багато дерев і кущів вирощено з насінин. В основному ж слюсарівський садівник збільшує різноманіття свого саду методом живцювання. Тому на одному дереві чи кущі тут можуть рости два, а то і три сорти. Щоб придбати живці, Сергій їздив до Інституту садівництва у Києві, а також до його філій в Криму та на Черкащині.
Нині С. М’ястківський працює провідним інженером-лісопатологом міжобласного лісозахисного підприємства «Вінницялісозахист» і, за родом своєї діяльності, їздить у відрядження до лісгоспів Одещини, Вінниччини, Хмельниччини та Житомирщини. Часом із своїх поїздок привозить посадковий матеріал садових порід, які його зацікавили.
Доглядати садок допомагають дружина Людмила, син Олексій, а також донька Ольга, яка нині навчається у Балтському педучилищі. Бува, і самі працюють в саду, виконуючи настанови батька.
Що цікаво, садівник рідко застосовує хімічні засоби захисту рослин. У боротьбі із шкідниками використовує власноруч виготовлені настої з трав – блекоти, дурману, чистотілу та лушпиння цибулі. Щоб при обприскуванні препарати закріплювалися на листі, а не стікали на землю, в настої додає трохи мила. До того ж для підживлення рослин застосовує лише органічні добрива. Тому всі плоди з його саду є екологічно чистими.
Щоб «мешканці» саду не вимерзали взимку, садівник восени рясно поливає дерева. Пагони винограду присипає землею. Під корені персиків, які він вирощує у кущовій формі, та інших теплолюбних порід нагортає сніг, а потім присипає тирсою. Деревця таким чином захищаються не лише від зимових морозів, а й весняних заморозків. Вони раніше починають цвісти, а отже – краще плодоносять.
