Полковника медичної служби у відставці, почесного громадянина міста Арциза Ганну Омелянівну Бородіну знаю багато років.
На фронті вона перебувала з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року. На усі зустрічі ветеранів з молоддю Ганна Омелянівна приносить карту бойового шляху Першої Гвардійської танкової армії.
Дуже тепло розповідає Ганна Омелянівна про братню дружбу фронтову, про те, що без пісень і віршів на фронті не могли прожити і дня. Приносили газету «Красная Звезда», на сторінках якої по частинах друкувалася поема «Василий Теркин» Твардовського. Читали вголос, напам’ять знали багато уривків. Дуже любили вірші І. Еренбурга,
К. Сімонова. Співали пісні «В лесу прифронтовом», «Катюша», «Землянка».
У бойових походах Ганна Омелянівна була і лікарем, і сестричкою, і санітаркою. За маленький зріст і золоті руки її називали ліхтариком. На привалі під час відпочинку займалася своєю улюбленою стоматологією. Кабінет, медикаменти — усе було похідне, польове. Її пацієнтами були солдати, офіцери. Доводилося лікувати членів Військової Ради, самого командувача Михайла Юхимовича Катукова.
Війна для Ганни Омелянівни закінчилася в Берліні. Про це свідчить не лише запис у трудовій книжці й військовому квитку, але й дуже дорога для фронтовички грамота «Участнику взятия Берлина» такого змісту: «Туруц (девичья фамилия) Анна Емельяновна! Вы до конца выполнили свой долг перед Родиной в Отечественной войне, прославив русское оружие на полях великих сражений с немецкими оккупантами, навеки прославив Сталинскую гвардию. Военный Совет Первой Гвардейской танковой армии отмечает Ваше героическое участие в исторических боях по овладению столицей немецкого империализма — Берлином и поздравляет Вас с Победой!». Ганна Омелянівна з гордістю говорить:
– Цю грамоту підписав сам командувач Першої Гвардійської танкової армії (ГТА), гвардії генерал-полковник танкових військ М. Катуков, потім він став маршалом бронетанкових військ. Досі ми, катуковці, зустрічаємося. Затамувавши подих, ми, друзі-однополчани, ходимо залами музею, присвяченого нашому командувачу (музей створила дружина, Катерина Сергіївна), відвідуємо місця боїв. Це незабутні, дивовижні зустрічі!
У нашому місті Ганна Омелянівна живе вже 60 років. Тут виросли її діти: дві доньки і син. Не перестаю дивуватися й захоплюватися святим патріотизмом Ганни Омелянівни, цією милою, невеликого росту, мужньою жінкою, яка разом зі своїми друзями – катуковцями на всіх етапах війни стояла насмерть. Вона завжди життєрадісна, енергійна, бере активну участь у ветеранській роботі. Її знають, люблять, шанують усі наші городяни.
