Поговорімо про багатство надр Одещини. Наприклад, на території Савранського району залягають золотоносні породи. Поспішаємо стримати запал шукачів пригод, які увібрали романтику північних оповідань Джека Лондона. Жовтий метал на землі не валяється, і золотої лихоманки, як на річці Клондайк, не очікується.
– Золото в Україні зосереджене у двох географічних районах – на Закарпатті й на Українському щиті, – розповідає кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент кафедри інженерної геології та гідрогеології ОНУ імені І.І. Мечникова Олександр Валентинович Драгомирецький. – Породи щита виходять на поверхню у Савранському районі Одещини та в інших областях Центральної України. Найбільш перспективних золоторудних об'єктів шість. Один з них – Майське родовище у Савранському районі, відкрите у 1991 році.
– На жаль, – далі розповідає О. Драгомирецький, – не все так оптимістично, як може здатися на перший погляд. На цьому об'єкті вже давно є шахта глибиною 204 метри. Спочатку геологи планували проходити її до глибини 310, а сьогодні фахівці говорять про необхідність заглибитися вже до 420 метрів. Родовище Майське поки що законсервоване, і роботи на ньому припинені. Невизначеність подальшої його долі почасти пояснюється купівлею у 2010 році американською корпорацією «Supatcha Resources Inc.» 98 відсотків акцій золоторудного об'єкта. Загадковий американський власник дотримується, недоречних в цьому випадку, правил конспірації – фінансову діяльність нових власників савранського об'єкта нелегко прослідкувати. Створюється враження, що така організація існує лише на папері. На щастя, Майське родовище – не єдина золота точка на карті області. Південніше й північніше родовища розташовуються інші прояви цінного металу. У геологічному аспекті Савранський район потребує ще докладного вивчення, але фахівці вже говорять про його велику перспективу.
Усі об'єкти Українського щита (південь, південний схід країни) родовищами можна назвати умовно, через їхню різну й недостатню вивченість. Тими методами, які були використані для встановлення кількості металу, не можна підрахувати категоровані запаси золота, його кількість можна тільки припустити. Тому всі ресурси Українського щита – прогнозні. На цих об'єктах необхідно провадити повну геологічну розвідку із проходкою так званих «важких» гірничих виробок (шахт, штреків, розсічок тощо), і за результатами цих робіт розраховувати запаси золотих руд за категоріями. І лише потім може йти мова про експлуатацію та видобуток руди. До речі кажучи, за традиційною радянською методикою, на вивчення запасів родовища потрібно близько 50 років. Передбачувана вартість золота, добутого на Українському щиті, складе від 250 до 350 грн за 1 грам. У світовій практиці перспективним вважається корінне родовище, де з 1 тонни породи можна добути від 8 до 10 г золота, і навіть менше.
На Заході України, у Закарпатті, ситуація інша. Там розвідано Мужієвське поліметалеве родовище. На ньому, де, до речі, уже починався видобуток, руди є комплексними, тобто, крім золота, вони в значних кількостях містять свинець і цинк. Там же розвідані запаси срібла й, можливо, кадмію. Такі родовища потребують комплексного видобутку. Крім власне золотоносної руди, дорогоцінний метал міститься у свинцево-цинкових рудах, тобто при видобутку свинцю і цинку попутно можна одержувати дорогоцінний метал.
Крім загальних запасів руд у межах кожного родовища, вивчається й питання про труднощі видобутку металів з них. Вони можуть бути різними, залежно від форм вмісту металів у рудах. На Мужієвському родовищі попереду робота з підвищення ефективності видобутку. Адже, видобуваючи золото відомим гравітаційно-флотаційним способом – дробленням і промиванням, підприємство одержує лише 30 відсотків від можливої кількості металу, що міститься у гірничій породі. Інший спосіб, який дозволяє максимально «вичавити» руду – купчасте вилужування, при якому використовують ціанування. Суть його полягає в тому, що у величезні заглиблення, викопані в землі й покриті непроникною плівкою, засипається руда і заливається рідким ціанідом. Золото, що залишилося в гірничій породі і упущене при видобутку традиційними способом, у процесі хімічної реакції повністю вилужується і вилучається у чистому вигляді.
Усе здавалося б добре і економічно дуже вигідно. Але є й зворотний бік медалі – та серйозна небезпека, яка загрожує навколишньому середовищу у разі потрапляння ціаніду в ґрунт, у поверхневі й підземні води. Із цієї причини, знаючи нашу, часом злочинну, недбалість, закарпатські золотодобувачі не хочуть застосовувати ціанування. Розсудливості закарпатців можна лише позаздрити. Справа в тому, що у наш час поруч із золотодобувальним підприємством розташований котлован, заповнений відпрацьованої рудою. За допомогою ціанування, за приблизними оцінками, з відпрацьованої породи, що міститься в ньому, можна добути близько півтонни золота. Але котлован не є ізольованим від витоків об'єктом, і тому про смертельне для природи ціанування поки що забули.
На думку мого співрозмовника, згодом золотодобувна галузь в Україні відродиться. Головне, щоб при роботі золотодобувних комбінатів видобуток золота не став лихоманкою, коли для досягнення мети не обирають засобів. Як кажуть, не все те золото…
