Упевнена: навіть у самому Підгірному не всі знають, чому нинішній сільський голова Дмитро Миколайович Марашлець на попередніх виборах до місцевих рад не переміг. Абсурд, адже для багатьох цей чоловік – безумовний авторитет. Не голосували за нього свідомо.
Боялися: переможе – і базове господарство СВК «Бессарабський» такого ж грамотного, досвідченого головного агронома, фахівця найвищої кваліфікації вже не знайде. І, не бажаючи зла, Дмитра Миколайовича «прокотили», тихо радіючи, що це вдалося.
Раділи тільки недовго. Передбачаючи можливе повторення, на наступних виборах Марашлець зайнявся собою сам. Пішов по домівках, говорив з людьми, пояснював: «Зрозумійте, я ж нікуди не йду. Я тут, з вами, й завжди допоможу господарству як агроном». Переконав-таки, набравши переважну кількість голосів.
І слово своє – стримав. З СВК «Бессарабський», його таким же енергійним, розумним керівником Георгієм Івановичем Делібалтовим ділові та дружні взаємини – краще не побажаєш. Чому й кажуть у селі: «Добре, що вони у нас є, – як твердий ґрунт під ногами».
Сільська рада свого будинку не має, орендує у господарства. Тож бачаться обидва керівники щодня, обговорюючи справи насущні. Такі, власне, є в кожному селі. Тільки вирішуються по-різному. І все-таки Дмитро Миколайович вважає, що нині у сільради простору для діяльності та самостійності більше, ніж колись. Бюджет кращий. Плата за оренду землі в сільській скарбниці залишається. Плюс уміння господарювати в межах режиму заощаджень.
Саме так і зібрали 157 тисяч гривень на капітальний ремонт гарячим асфальтом 150 метрів критичної ділянки дороги. Селяни, щоправда, дивуються: так дорого?! Дорого, звичайно: 280 гривень – один квадратний метр. Але робити все ж треба. Самі ж громадою, плануючи добрі справи в межах проекту «Народний бюджет», так ухвалили. А загалом стан комунальних доріг, загальна довжина яких – близько 15 км, як то кажуть, терпить: майже 10 км – дороги з твердим покриттям, 5 км засипано щебенем. Одне слово, їздити можна. Та й люди дбайливіше почали ставитися. Асфальт нижньої вулиці, що замулюється у зливи, самі вже очищають, не чекаючи пасивно грейдера.
Марашлець такому помітному зростанню сумлінності й тому, що в нього з людьми повне порозуміння, щиро радий. Йому хочеться зробити для них навіть більше того, що обіцяв у своїй передвиборній програмі. Хоча за її виконання взявся без зволікань, скоротивши до мінімуму час на освоєння своєї нової відповідальної посади. Сьогодні кілометраж мережі реалізованого вуличного освітлення доведено майже до трьох кілометрів. Залишилося 800 метрів – ділянка, на яку вже виготовлено проект і закуплено всі необхідні матеріали. Тож до щороку відзначуваного Дня села освітлення буде повне.
Найсерйознішою проблемою залишається водопостачання. На сьогодні чинної водопровідної системи немає. Зношена до решти, вона давно не функціонує. Виручають колодязі, які люди побудували власними силами. Тепер вони, вважай, у кожному дворі. А ще почистили й відновили занедбані німецькі. Сьогодні в селі колодязів – близько 200. Але проблема ров’язується. З Державного бюджету на капітальний ремонт системи водопостачання виділено великі кошти – 3 млн 815 тис. грн. Майже всі їх освоєно.
– Підтримка держави, області, району, СВК «Бессарабський», – говорить Марашлець, – допомагає впроваджувати в життя наші плани. За рахунок районного бюджету розвитку підведено газ до дитячого садка. Більшу частину витрат з газифікації всередині села взяло на себе господарство. За рахунок сільського бюджету розвитку виконано значний обсяг ремонтних робіт щодо реконструкції Будинку культури – колишньої католицької церкви. Тільки на плиткову підлогу виділено 70 тис. грн і близько 30 тис. грн – на ремонт сцени. Придбали 10 гагаузьких костюмів (у селі 46 відсотків представників цієї національності), купили телевізор. Закладено кошти й на придбання цього року одягу для сцени, українських костюмів, ноутбука. І навіть – на купівлю більярдного й тенісного столів. З останнім не всі депутати були згодні: такі витрати! Але якщо ми хочемо затримати в селі молодь, – обстоює свою думку сільський голова, – чи доречно на цьому заощаджувати?
Грошей, як відомо, завжди обмаль. Так, потрібні ще кошти на дах великої прибудови – там саме столи й будуть поставлені. Іззовні будинкові вигляду відповідного теж треба надати. Але Марашлець вихід зі становища вбачає в додатковому здаванні в оренду землі. Вона й принесе очікуваний прибуток.
Більше того, Дмитро Миколайович просто мріє про те, щоб їхній Будинок культури повернув собі колишню славу. Адже свого часу тут було три духові оркестри, прекрасний вокально-інструментальний ансамбль, і теж не один. Нормою були призові місця в районних конкурсах. Підстави для оптимізму є: природний газ, гарний дитячий садок із філією на протилежному кінці села – і навіть із вільними місцями. Прекрасна школа, якій сільська рада збирається подарувати морозильну камеру. ФАП з акушером-гінекологом, патронажною сестрою й регулярним відвідуванням бригади районних лікарів. Ось-ось стане до ладу система водопостачання. Хорошими темпами будується (знову ж за рахунок «Бессарабського») церква.
І звичайно ж – земля-годувальниця, просторі пасовища. У селі до 600 голів дійного стада корів, багато молодняку: відіграла роль дотація держави. Близько 4000 голів овець. Це вигідно: по товар приїздять просто з Одеси. Бочками закуповують бринзу, живою вагою – баранчиків. Можна з користю й вигодою зайнятися бджільництвом. Колись до 150 бджолосімей тримало навіть господарство. Але сьогодні це в минулому. Та й у селі займаються цим одиниці винятково для потреб своєї родини. Знайдеться робота для молодих рук і в господарстві – безкорисливому спонсорові для всієї соціальної сфери села.
Ні, не випадково в Підгірному пустих будинків немає. Щойно осиротіє якийсь після відходу в інший світ господарів – відразу знаходиться на нього покупець. Тим більше що й районний центр недалеко. Та й саме собою село чудове. Як і його люди, здатні всією громадою вершити добрі справи.
