На полях області жнива в повному розпалі. Скоро намолот зерна досягне 2 мільйонів тонн. Оптимісти вважають, що буде й третій мільйон – після збирання зернової кукурудзи. Здається, приводу для особливої тривоги немає.
Але ось до редакції нашої газети надійшов незвичайний документ – проект Програми розвитку агропромислового комплексу в Україні, розроблений фахівцями на чолі з М.Ю. Деревенчею, кандидатом економічних наук, заслуженим працівником сільського господарства України.
Журналіст «Одеських вістей» зустрівся з ним і попросив відповісти на низку запитань.
– Матвію Юхимовичу, ми знайомі вже багато років. Я знаю: Ви людина дуже діяльна. Але все-таки здивувався, прочитавши на обкладинці запропонованого документа «Робочий конгрес громадянського суспільства Одеської області»?
– Цього року була створена така громадська організація, яка офіційно зареєстрована в органах юстиції. Я в ній очолюю сектор відродження аграрно-промислового комплексу. Моїм першим помічником є відомий в області фахівець Віктор Антонович Коваленко. У нашій організації є й інші ветерани-аграрії.
Підсумком наших перших міркувань і став запропонований проект програми. Проаналізувавши стан сільськогосподарського виробництва в країні, зокрема й у нашій області, автори проекту констатували різке зниження темпу його розвитку. Як і раніше, ліквідуються колективні сільгосппідприємства, ігнорується система сівозмін, зерновий клин витісняється посівами соняшнику й озимого ріпаку. Та й урожайність зернових у рідкісні роки піднімається до 30 центнерів. А найчастіше вона тримається на рівні 18 – 25 центнерів.
– У Вашому проекті даються пояснення причини такого явища?
– Так, звичайно. І досить докладно. Зараз же хочу зупинитися на гострій проблемі АПК області, особливо характерній для південних районів, які постійно страждають від посухи. Тут, як повітря, потрібне зрошування. Колись побудовані поливні системи використовуються, у найкращому разі, лише наполовину. У багатьох господарствах система подавання води повністю зруйнована. Поливні системи тільки передаються з балансу на баланс. Відповідальність за їх збереження й експлуатацію покладена на сільські ради, у яких немає коштів.
Агропромисловий комплекс не зможе розвиватися без ефективного використання водних ресурсів. Звернімося до досвіду сусідів. Румунія, на відміну від України, уже зараз використовує 30 відсотків стоку річки Дунай. Аграрії нашого Придунав’я могли б зрошувати 3,5-4 мільйона гектарів ріллі й одержувати високі врожаї всіх сільгоспкультур. Але нікому до цього справи немає!
– А яке становище у тваринництві?
– Судіть самі. Ми наводимо таблицю, у якій зазначаємо чисельність поголів’я худоби та птиці за 1913-2006 роки в Україні. Пік припадає на 1985 рік, коли було 26,6 мільйона голів великої рогатої худоби, зокрема 8,8 мільйона корів, 10 мільйонів голів свиней, 252,6 мільйона голів птиці.
Сьогодні ці показники в 20 із лишком разів нижчі!
Чим же заповнюється ця прогалина? Насамперед, неякісним імпортом – «ніжками Буша», буйволячим м’ясом, мороженою рибою тощо. А молочні продукти, які продаються в наших магазинах, іноді просто небезпечні для здоров’я, особливо для дітей.
– Але страждають не тільки діти...
– Занепад села – це ще один наш біль. І для зміни ситуації слід реанімувати й доповнити інфраструктуру сільських населених пунктів.
– Де ж вихід?
– Держава повинна не тільки контролювати, але, насамперед, заохочувати й допомагати сільгоспвиробникові. Як відомо, сільське господарство в усьому світі є дотаційним. У розвинених країнах діє система пільгових кредитів для АПК, передбачені різні компенсації. У Франції, наприклад, на кожен засіяний фермерами гектар виділяється 100 євро. А в Румунії – 200 євро. Нашим же аграріям пропонують мізерну допомогу навіть після стихійного лиха, та ще з такими бюрократичними рогатками, що вони просто відмовляються. Ось такий парадокс.
– Ви з колегами створили проект програми. А що ж далі?
– Я очікував цього запитання. Ми намітили низку практичних дій. Насамперед вирішили додати розробленому проекту широкий розголос. Його текст оприлюднимо в ЗМІ. Будемо домагатися через різні громадські організації широкого обговорення на районному й обласному рівні. Пропозиції й зауваження послугують додатковим матеріалом для підготовки конкретного звертання до Верховної Ради і Президента. Підсумком усіх цих обговорень і має стати загальнодержавна програма розвитку агропромислового комплексу в Україні.
– Спасибі за бесіду. Про подальший розвиток подій ми ще розповімо нашим читачам.
