Цими днями до України після 10-річної відсутності повернувся з іспанського полону капітан Сергій Масленников.
За ці довгі роки він став своєрідним символом боротьби за справедливе ставлення іноземної влади до українського моряка. Ціною втраченої волі він доводив свою непричетність до контрабанди наркотиків, яку йому намагалася інкримінувати іспанська поліція. Роки ув’язнення стали хронікою його боротьби за професійну честь, зухвалою спробою опротестувати наклепи іспанського правосуддя.
Випускник ОВІМУ (Одеського вищого інженерного морського училища, нині Одеської національної морської академії), він почав кар’єру, будучи матросом у Радянському Дунайському пароплавстві. Потім його характер формували три роки служби на Військово-Морському флоті. За вміння говорити правду однокурсники називали його Бійцем. Таких не любить начальство, але в середовищі курсантів він мав незаперечний авторитет.
Неприємності Масленникова почалися в лютому 2003 року, коли він, очоливши екіпаж українських «підпрапорників», пішов з Іллічівська в рейс на буксирі-рятувальнику «Zudar sexto». Біля берегів Республіки Кабо-Верде за розпорядженням власника буксира команда надала допомогу судну, що зазнало біди. Як з’ясувалося, останнє було під підозрою іспанської влади в тому, що займається нелегальним перевезенням наркотиків. 25 жовтня 2003 року команду було арештовано, після 8 місяців утримання під вартою моряків переправили до Іспанії, де вони ще 2 роки перебували у в’язниці до з’ясування обставин. За цей час їм так і не було пред’явлено звинувачення.
Членам екіпажу вдалося залишити межі кордони такої негостинної країни. Як говорить старший механік буксира Володимир Калінін, слідство, не знайшовши жодного доказу, поширило на український екіпаж презумпцію… винності! За іспанськими законами попередній висновок може тривати як завгодно довго. І дні, відбуті в камері, не зараховуються як частина терміну можливого в майбутньому покарання. Але потім раціональні європейці підрахували, що утримувати моряків просто так за казенний рахунок досить витратно. Їх випустили на волю, взявши підписку про невиїзд до суду. І буквально спровокували можливість виїхати в Україну за тимчасовим паспортом та виїзною візою, отриманою в консульстві. Влада розуміла, що моряки не винні, а в такому випадку їм потрібно виплатити компенсацію. Якщо ж порушено режим перебування в країні за підпискою, то виплати скасовуються.
Капітан Масленников не скористався такою можливістю, тому що, за його словами, це було б втечею. А, отже, неформальним підтвердженням своєї причетності до наркотрафіку. Він залишився, щоб переконати іспанське правосуддя в невинуватості як своїй, так і підлеглого йому екіпажу. Його спроби спростувати наклеп тривали 3,5 роки. Реакцією на цю принциповість став вирок мадридського суду до його ув’язнення на термін 9 років і 1 день. З листопада 2009 року він перебував то в одній, то в другій в’язниці. Його позбавляли можливості листуватися з інстанціями. Бюрократичні відписки одержували дипломатичні представництва України в Іспанії. Пенітенціарна служба не відгукувалася на їхні ноти.
Про рішення Верховного суду Іспанії Масленников був сповіщений через 4 місяці після ухвалення рішення. І таким чином автоматично не має змоги подати апеляцію. Його листи в низку інстанцій в тому числі і до Страсбурзького суду не дійшли до адресатів. У листопаді 2011 року Секретаріат Європейського суду з прав людини відхиляє скаргу капітана на його безпідставне утримання під вартою. Там повважали, що в ситуації із Масленниковим немає «ознак порушення прав та свобод людини».
– Я став заручником обставин і нічим не обґрунтованого прагнення європейців вважатися на висоті демократії, – писав він в одному зі своїх публічних звертань, пересланих із Леонської в’язниці. – Це були часи, коли іспанці вели активну кампанію по боротьбі з російським наркотрафіком та відмиванням грошей у банках своєї країни. Із 53 підозрюваних уродженцями України були лише 5 членів екіпажу. Решта – вихідці з інших країн.
За словами самого Масленникова, з яким вдалося поспілкуватися по телефону, він обстоював не лише своє ім’я, але репутацію та престиж усіх українських моряків, щоб до них не ставилися як до людей третього світу.
Роки у в’язниці похитнули здоров’я капітана. Він переніс дві операції з видалення ракових пухлин. Але ті, хто чекали його в Бориспільському аеропорту, були вражені силою його духу. Перед ними стояв посивілий, змарнілий 64-літній чоловік, але із твердим поглядом, який ясно мислить і впевнений у собі. Один з тих, хто зустрічали Сергія, його однокашник Олександр Швець говорить, що побачив перед собою колишнього Бійця, готового з місця в кар’єр звернутися до МЗС України, щоб домогтися виправдального вироку. Формулювання «звільнений достроково за станом здоров’я» його явно не влаштовує.
Усю ніч чекаючи на ранковий поїзд до Дніпропетровська, друзі їздили нічним Києвом, на туманному березі Дніпра згадували однокурсників, морехідку. Сергій Олександрович благополучно доїхав додому, у передмісті Дніпропетровська. Там на нього чекала дружина Інна, яка за турботами, пов’язаними з поверненням чоловіка на батьківщину, навіть не змогла зустріти його в аеропорту.
– Відпочину трохи, стану на ноги і в бій, – говорить Сергій Масленников. – Буду домагатися свого. доки я так тримаюся, хвороба до мене не пристане. Сама боротьба вже лікує та відновлює сили.
І з гумором додає: «Видаляючи пухлину, вони відрізали мені частину язика. Думали, сказати нічого не зможу. Так у мене ще є руки. Я почав віджиматися на кулаках, як у східних єдиноборствах. Відновлюся!»
Невідомо, чи вдасться капітанові здійснити всі наміри. Але від нього не було жодного слова скарги. Він не зможе повернутися на місток. Доки він бідував в Іспанії, вдома трагічно загинув його син. Одеську квартиру продано, щоб розплатитися з адвокатами. Але він вірить у себе. У підтримку друзів. У силу молитов за нього настоятелем Російської Православної Церкви в Мадриді священиком Андрієм Кордочкіним, який неодноразово відвідував його в ув’язненні.
Сергій Масленников – зразок психологічної стійкості офіцера вітчизняного флоту.
