У березні я шокувала продавця, попросивши упаковку кришок для закручування банок:
– Які можуть бути заготівлі? Ще ж нічого не виросло! – здивувалася жінка.
– То ще як сказати! Озима цибуля витягнулася (в листопаді саджали), нам треба терміново її викопати, щоб ділянку підготувати під помідори. А молодого кропу-самосіву на городі скільки! Сила-силенна. Зберу зараз зелень, законсервую – на всю зиму вистачить для зеленого борщу.
При бажанні й шифер плодоносить
І ось із цікавості я взяла в руки олівець, стала лічити. Узимку, коли дитина попросить зеленого борщу, набір для нього на ринку обійдеться в 15 гривень. Тобто 20 баночок законсервованої за літо зелені – це заощадження 300 гривень сімейного бюджету. Але ж це тільки початок сезону.
У жителів Болградського району, завзятих городників, я навчилася деяких хитрощів і одержую по два-три врожаї на рік. Наприклад, коли саджаєш картоплю, можна відразу по верхах кинути насіння ранньої редиски. Поки картопля зійде й запотребує підгортання, увесь редис буде з’їдено. А він у цей час на ринку йде по 10 гривень за кілограм. Прикинула: редиски по картоплі ми набрали гривень на 150. Справа не так у грошах: домашній продукт – екологічно чистий, без «хімії», що активно й безмірно використовують у теплицях при виробництві ранніх овочів.
До речі, коли ранньої картоплі наїлися, а решту викопали на зиму, у цю ж землю кинули насіння чорної редьки – будуть вітаміни на листопадові холоди. А це вже третій урожай із грядки.
Шість-сім квадратних метрів займають часникові ряди, а врожаю вистачає на весь рік. А часник же на ринку – не копійок коштує. Після цієї культури на ту ж грядку – пізні огірки.
Помідори зібрали – 25 кілограмів відразу. Це вже третій масовий збір. Яка ціна томатів?.. Лічу, записую.
Найвигідніші культури на городі – звичайно, ягоди. На ринку ціни – захмарні, але цих витрат можна уникнути. Насадили кущі під огорожею, в тіні сусідських будівель, де все одно ніщо інше не росте. Спочатку ягода віддається на поїдання дитині. За два тижні вітамінотерапії (щоденного поглинання по мисці малини), дитя вже на неї не може дивитися. Залишки врожаю йдуть на варення. Полічила: цього року у нас виросло малини на 600 гривень, а полуниці – на 300.
Оскільки у нас город малюсінький, усіх соток – дві, доводиться по можливості влаштовувати його вертикально. Огірки, кабачки, помідори стоять струнко на шпалерах. Гарбузи, які так і норовлять розпластатися по всьому городу, саджаємо біля сараю та лазні: по спеціально приставлених драбинках вони видряпуються на дахи й там лежать у своєму зеленому наметі, надувають боки – ми навіть із шиферу врожай знімаємо!
Син-студент приїхав із Америки, де заробляв на канікулах, і нищівно розкритикував городню діяльність! Каже, треба вчитися жити в американців: вони біля своїх будинків ділянки газонною травою засівають, шезлонги ставлять і сидять – краса!
Чому б то ми мусили брати за взірець американців? У нас прекрасні предки були – до них і дорівнюймося. Вони кожен клаптик своєї землі цінували, кланялися їй від світанку до смеркання.
Отже, наприкінці сезону я підвела риску під своїми розрахунками, відійнявши від доходів витрати на поливання. І вийшло, що кожна сотка городу дала тисячу гривень чистого прибутку. І це, зазначте, просто легкі вправи на дозвіллі, без фахової освіти, без використання мінеральних добрив.
Не складно полічити, що подібні зусилля на одному гектарі принесли б 100 тисяч гривень.
До чого, запитаєте ви, вся ця арифметика? Буцімто дивина – городину виростили!
У городі бузина, а в Києві дядько
У роки перебудови почалися реформи у сфері сільського господарства. Крім інших змін була й така: мільйони жителів міст одержали земельні ділянки для занять садівництвом і городництвом. Ренійцям, наприклад, виділили землю трьома великими масивами, забравши у колгоспів і радгоспів сотні гектарів чудових полів.
Люди придбали лопати, граблі, рукавиці. Особливо активні почали будувати на своїх заміських ділянках дачні будиночки. У ті часи на екранах ішов серіал «Рабиня Ізаура», і свої наділи люди стали називати гарним словом «фазенда».
Однак ентузіазм палав недовго – на фазенди стали навідуватися паразити. Місцеві «професійні ледарі», любителі поживиться чужим коштом крали не тільки врожай. Особливим «попитом» користувалися вироби з металу – посудини для води, огорожі, хвіртки. У дачних будиночках знімали вікна, виносили нехитре начиння.
Міліція, зрозуміло, не заводила справ із приводу викопаної картоплі або украдених дверей.
І ось результат: переважну більшість фазенд полишено. Сотні гектарів безцінної землі заростають бур’яном. А це, за моїми розрахунками, десятки мільйонів неодержаних гривень.
Сьогодні ніхто навіть не намагається вирішити питання повернення занедбаної землі в лоно виробництва (раз уже провалилася в цьому напрямі реформа). Чиновники визнають: проблема є. Проте дивляться на неї крізь пальці. Дуже вже заморочлива ця справа! Треба піднімати документацію, шукати власників занедбаних ділянок, доводити, що вони її не обробляють протягом декількох років, виносити ухвалу про вилучення. Але це тільки півсправи: треба ще знайти ефективного хазяїна, який має кошти для проведення рекультивації, адже фазенди не тільки засаджено деревами й виноградником, але й забудовано.
Проблема ускладнюється ще й тим, що серед сотень занедбаних ділянок усе-таки знайдеться десяток-другий оброблених, і господарі, зрозуміло, свого не віддадуть.
…На занедбані на околицях Рені полях уже завелися зайці й фазани. Колись ці землі давали прекрасні врожаї. Хто й коли поверне їх до життя? Хто врятує городину?
