Ми їхали до однієї з найвіддаленіших сільських рад – Ряснопільської. Привертали увагу безкраї лани.
– Це гарний соняшник, підживлений, одразу видно дбайливого аграрія, який знає, як працювати на землі… Ох, тут помітно, що господар мучиться, із землі витягує останнє, – розмірковує голова райдержадміністрації Олександр Адзеленко.
В районі вже не перший день триває робота щодо ефективного використання земель. Після звертань селян керівник району зустрівся з пайовиками у селах Основа та Зеленопілля. Люди були стурбовані, що їхня земля, яку вони віддали в оренду підприємству «Біоленд», заростає бур’яном, а через це вони побоюються, що з ними цьогоріч не розрахуються як належить.
Щоб побачити все на власні очі, рушаємо на поля орендаря. Слід відзначити, що колись тут справді були бур’яни. Але нині ми побачили акуратні масиви соняшнику. Буде непоганий урожай.
З 1500 гектарів, які перебувають у користуванні фірми «Біоленд», півтисячі – під паром.
Представник компанії охоче поспілкувався з очільником району. Запевнив, що зобов’язання перед пайовиками будуть виконані. Крім того, підприємство забезпечить селян січкою, яка так потрібна для худоби. Та як кажуть, курчат восени рахують, тому висновки можна буде зробити наприкінці року. Тим більше, що губернатор області Едуард Матвійчук, згідно з дорученням Глави держави, взяв питання пайових виплат під особистий контроль.
Якщо тут ситуація в правових межах і більш-менш зрозуміла – договір оренди та виконання зобов’язань, то інша, про яку стало відомо на місці, свідчила про порушення закону. Як розповіли зеленопільці, вони підписали договори з сільгосппідприємством «Біоленд», але, порівняно з іншими орендарями, цей платив менше. Тому вирішили віддати землю в оренду іншому. Та для цього слід було розірвати старий договір і підписати новий. Люди ж дозволили обробляти свої паї іншому підприємцю без офромлення відносин, що є грубим порушенням. Підприємство, яке обробляє землю без договору про оренду, не може сплачувати податки. Нині до розгляду прокуратури передано матеріали за фактом самозахоплення землі.
Іноді люди поспішають, не зорієнтувавшись у ситуації і не порадившись ані з районною, ані з сільською владою, і віддають свою землю незнайомим компаніям. Не розуміючи того, вони самі приводять на свої землі недбайливих господарів. Наскільки легше громаді, коли є базове господарство і його очільник дбає про соціальну сферу села, допомагає в біді. Перебуваючи у Ряснополі, багато почула від людей про керівника ТОВ «Югагросервіс» Анатолія Запорожана.
– Без його підтримки нічого не відбувається. Він і зі школою допоможе, і з дитячим садком, і з водогоном, – розповідає мешканка села Валентина.
Вона додає, що Запорожан вирішив побудувати церкву та облаштувати їдальню для селян, де вони зможуть святкувати весілля або влаштовувати поминальні обіди.
Для цього доброчинець вирішив викупити зруйновану споруду в центрі села. Тут колись була крамниця, та вже чимало років будівля стоїть німим докором сумлінню господаря. Проте облспоживспілка відмовила в продажі. Як розповів Ряснопільський сільський голова Володимир Вірич, за землю під спорудою податки до бюджету не надходять давно. Слід відзначити, що це не єдиний такий випадок. В інших населених пунктах району прослідковується така ж картина.
…Валентина виявилася жінкою охочою до спілкування. Я розпитала її про приміщення без вікон і дверей, розташовані неподалік у заростях.
– Це колишня пекарня, – з сумом згадує жінка.
І справді, підходжу ближче і бачу вивіску пекарні колгоспу «Іскра».
– А то колишня лазня. Бачте, як дохазяйнувалися.
Як стало відомо, занедбані споруди належать підприємству «Іскра-2005» (керівник – М.М. Котлик).
Не можна не погодитися зі співрозмовницею, яка досі пам’ятає, як воно було колись у селі і що лишилося сьогодні. Дохазяйнувалися… Але люди починають розуміти, що життя села, їхній добробут залежить від місцевих сільгосппідприємств, а точніше – від вмілого керівництва. Попри те, що аграрії перебувають в однакових умовах, вони по-різному ставляться як до землі, так і до співгромадян. Тому й бачимо сьогодні, що один отримує хороші врожаї й намагається допомогти селу, а у іншого заростають бур’яном і руйнуються споруди.
А втім, нині у людей зажевріла надія, що, завдяки вмілим господарям, їхнє село відродиться.
Повертаючись додому, знову дивлюся на безкраї лани, обрамлені лісосмугами та залиті сонячним теплом, і думаю, що село неодмінно мусить жити й розвиватися, бо це справді душа країни…
