У вересні південний регіон Одеської області пережив потужну повінь, причиною якої стали зливи, зовсім не характерні для початку бессарабської осені. Від потопу найбільше постраждали Тарутинський та Арцизький райони. Меншою мірою стихійне лихо зачепило Татарбунарський та Болградський райони. В останньому жертвами повені стали двоє людей. В епіцентрі затоплення опинилися селища Березине та Бородіно, а також села Перемога і Червоне (Тарутинський район), де було організовано евакуацію населення. Стихія пошкодила сотні житлових будинків та інфраструктурних об’єктів.
Висвітлюючи ці події, більшість ЗМІ обмежилася констатацією фактів, і майже ніхто не спробував відповісти на головне запитання: чому так трапилося? Аналіз причин повені на Одещині провели лише журналісти ТСН (телеканал «1+1»). Якщо говорити коротко, то вони дійшли висновку, що потоп – це результат жалюгідного стану дренажних та зливових водовідвідних систем, які десятиріччями залишаються без реконструкції.
Однак ситуація не вичерпується звичною безвідповідальністю окремих чиновників. Насправді проблема є масштабнішою та небезпечнішою. Вересневі зливи призвели до того, що переповнилися малі річки Анчокрак, Когильник, Чага та Великий Катлабух, і саме вони перетворили аномальні опади на стихійне лихо. А ще на цій території розташовані такі малі річки, як Карасулак, Татарбунар, Малий Катлабух, Алліяга, Киргіж, Киргіж-Китай, Сака, Чилігідер, Сарата та інші. Таких річечок по всій Одеській області – десятки, і кожна з них у період сильних дощів може стати бурхливим потоком, що змітає усе на своєму шляху. Але, виявляється, до цього ніхто не готовий – ні населення, ні місцеві органи влади…
Ще років тридцять тому Буджак вважався одним із найпосушливіших регіонів Європи – зливи в наших краях були рідкістю. У той час бессарабські малі річки, як правило, являли собою або «напівживі» струмки, або повністю пересихали. Відповідно, ніхто не сприймав їх як природні водовідвідні канали, і вони «обросли» будинками, мостами, дорогами, комунікаціями, сільськогосподарськими угіддями тощо.
Але от клімат змінився. Причому змінився настільки, що навіть далекі від метеорології люди помітили: погодні явища стали різкішими та контрастнішими; наприклад, на зміну страшній спеці та посусі приходять затяжні дощі. І подібні зміни тривають. А це означає, що малі річки Одещини перетворюються на справжню кліматичну зброю, яку природа застосовуватиме проти нас знову й знову. І від якої ми абсолютно не можемо захиститися!
Автор цих рядків неодноразово порушував дану проблему на прикладі міста Рені, де роль кліматичної «бомби» відіграє балка Баланешти. Її слабка пропускна здатність стала головною причиною повеней 2002, 2005 та 2012 років.
…Отже, сьогодні про проблему балки Баланешти знають буквально всі – від Ренійської міськради та райвідділу ДСНС до Кабміну. Однак минають роки, а питання, за великим рахунком, ніяк не вирішується. Натомість звучать правильні промови. Ось лише один приклад. Восени минулого року на одному із засідань колегії Ренійської райдержадміністрації говорилося про те, що ще кілька років тому фахівці інституту «Укрпiвдендiпроводгосп» дійшли висновку: основна проблема – не русло балки, а її гирло. У своєму природному стані балка Баланешти безперешкодно впадала в озеро Кагул. Але розвиток цивілізації призвів до того, що дороги та мости, зокрема залізниця, по суті перегородили балку, а її русло штучним чином було повернуто на 80 градусів. У підсумку з’єднання балки з озером порушилося, і тепер великі обсяги дощової води, що стікає в Баланешти, не можуть проходити крізь гирло з необхідною інтенсивністю. Тобто, виникає ефект греблі, через що балка переповнюється і зливові потоки заливають місто.
Крім того, чергового разу було заявлено: проблема ускладнюється тим, що озеро Кагул просто не здатне прийняти критичну масу води – воно надзвичайно замулене, і за останні десятиріччя його дно піднялося вище рівня гирла балки. Саме ця обставина зіграла фатальну роль у липні 2005 року, коли озеро, «захлинувшись» дощовою водою, породило потужну зворотну хвилю, що затопила низовинні райони Рені.
На думку міської влади, поглиблення балки нічого не дасть – проблему необхідно розв’язувати на державному рівні, із залученням фахівців.
І що ж? Наприкінці травня поточного року Ренійський міськвиконком організував розчищення балки під трьома мостами. Як повідомив сайт «Інформ-центр міста Рені», на цю роботу з міськбюджету було виділено близько 70 тисяч гривень.
Якщо врахувати, що під час сильних повеней саме мости, які перетинають балку Баланешти, перешкоджають проходженню води (під ними накопичуються грязюка та сміття), то виходить, що міськвиконком усе робить правильно: не чекаючи грошей з Одеси та Києва, мерія рішуче намагається запобігти можливим повеням. Але так здається лише на перший погляд. Я спеціально взяв фотоапарат, сів на велосипед, об’їхав вищезгадані мости, подивився на виконану роботу, а також оглянув русло балки від мікрорайону порту до її гирла, а точніше до тієї точки, де через русло проходить залізниця. Побачене ще раз переконало мене в тому, що ситуація залишається дуже загрозливою: балка настільки замулилася і заросла очеретом, що будь-яке поглиблення дна під мостами – просто марна праця. Це те ж саме, що намагатися вбити слона з рогатки. І якщо, не дай Бог, на Рені обрушаться такі дощі, які йшли в Тарутинському та Арцизькому районах у вересні, то чергової повені не минути!
Чи розуміє це міська влада? Звичайно, розуміє. Але вона змушена зображувати бурхливу діяльність на балці Баланешти, щоб хоч якось виправдатися перед виборцями…
Загалом, представникам місцевої влади можна навіть поспівчувати (я вже не кажу про населення). Вони мають справу, м’яко кажучи, з парадоксальною ситуацією, коли витрачаються сотні мільйонів гривень на ліквідацію наслідків стихійних лих, але тривалий час не фінансується їх запобігання.
Від редакції
Важко переоцінити допомогу, яку центральні органи влади, згідно з розпорядженням Глави держави, подали потерпілим від повені в Бессарабії. Допомагають землякам і небайдужі жителі Одещини. Водночас, як заявив губернатор Едуард Матвійчук, те, що сталося, слід ретельно проаналізувати. Погодьмося з автором: щоб уникнути катастрофи та неминучих витрат на її ліквідацію, потрібно вживати заходів уже зараз. Адже «силове» та бездумне, без глибокого наукового аналізу, перетворювання природи, як свідчить досвід людства, ні до чого хорошого не призводить.
