Березине, що опинилося в епіцентрі торішнього вересневого стихійного лиха, стало на якийсь час одним із найсумнозвісніших селищ області: десятки вщент зруйнованих будинків і сотні затоплених, втрачене назавжди майно, спустошені подвір’я, розпач людей, що залишилися відразу без даху й найелементарнішого – їжі, сухого одягу.
Це сталося за добу до Дня селища, готувалися до якого з особливим піднесенням, небезпідставно претендуючи на одне з призових місць в обласному конкурсі сільських і селищних рад щодо розвитку соціальної інфраструктури та благоустрою території. Та й комісія з області після огляду всіх об’єктів, від’їхавши буквально за годину до початку стихії, із задоволенням відзначила: селище справді рік у рік кращає.
До Березиного я приїхала вранці. Але селищний голова – чоловік нестримної енергії Федір Желясков – уже побував на споруджуваному об’єкті, переговорив про невідкладні справи з дільничним капітаном міліції Василем Кирковим, розв’язав якісь питання односельців, що звернулися до нього.
Найменше Федір говорив про саму стихію, хоча була вона застрашливою. Багато які березинці досі страждають на фобію дощу. При тому що заливає селище щороку й кожні два вода в будинках на вулицях, що зазнають затоплення, піднімається до півметра. І тоді доводиться міняти підлоги, обновляти меблі, робити необхідні покупки, що тягне за собою істотні витрати. Желясков і сам у своєму будинку на постійно затоплюваній вулиці Комсомольській вже вчетверте міняє підлоги, зокрема й після вересневої повені. «Вас так і буде заливати, поки не зробите дренажну систему», – попереджали колишні німці-колоністи при кожному своєму приїзді до рідного для них селища. І знали, що говорили. Подібне нинішній руйнівній повені вони пережили тут у 1927-му, після чого побудували надійний дренаж. Але він, як і в селі Красному, при асфальтуванні доріг був знищений.
Розуміючи всю складність становища, Желясков у 2010-му, першому році свого керівництва, коли сильною водою затопило 162 будинки, відправив лист-звернення оперативно проведеного сільського сходу до обласної держадміністрації з проханням виділити кошти на ліквідацію наслідків затоплення та на проведення в селищі дренажних робіт. Селищна рада, виконком селищної ради в ті дні працювали до крайньої втоми. Для подання допомоги потерпілим, усунення наслідків стихії були залучені всі структури селища. Копали траншеї для стоку води, викачували з будинків рідоту й грязюку. Уже на той час для відновлення дренажної системи було потрібно 4 млн грн. Сьогодні ця сума значно вища. Тільки виконання першочергових робіт, згідно з розрахунками експертів Мінрегіонрозвитку обійдеться більш ніж у мільйон гривень. Істотно ускладнює ситуацію ще й те, що води, які вийшли з надр, стали вже не ґрунтовими, а поверхневими, про що тоді писав Федір у своїх численних листах до різних інстанцій. Надії на те, що його почують, танули з кожним весняним паводком. Тоді Желясков із власної ініціативи провів кампанію щодо страхування будинків, майна. Про це сповіщали оголошення-заклики, розвішані на всіх вулицях селища. У селищній раді запрацював інформаційний стенд. Федір завзято пояснював людям актуальність цього кроку, і першим його зробив. Але крім нього, секретаря селищної ради, голови адмінкомісії, що пішли за ним, не застрахувався більше ніхто. А вже через півроку 27 будинків по вулицях Жуковського та Радянській стихією були зруйновані вщент.
Сьогодні березинці зізнаються: у те, що держава допоможе потерпілим розв’язати проблему житла, не вірили. Адже затоплювало їх і раніше, але жодного разу за багато років не одержали ні копійки компенсації. Ось що говорить Федір Желясков:
– Завдяки фінансовій підтримці держави потерпілі або купили будинки, або відбудували. Будують і зовсім нові. Один уже готовий, другий – близький до завершення. Я особисто вдячний вже колишньому Прем’єр-міністру Миколі Яновичу Азарову. Коли жоден із наших потерпілих не підпадав під Закон про виділення їм матеріальної допомоги, він своїм вольовим рішенням віддав відповідне розпорядження, і людям збиток відшкодували. За всі роки незалежності України таке було уперше. 7 грудня, у День місцевого самоврядування, коли нас зібрали в театрі музичної комедії, я не міг не виступити. І не тільки тому, що Березинська селищна рада посіла в обласному конкурсі друге місце. Я подякував усьому українському народу, який відгукнувся на наше лихо. Таких чуйних людей, як у нас в Україні, немає в жодній країні світу. Жителі нашого селища нескінченно вдячні Віктору Федоровичу Януковичу за те, що до Березиного прийшов природний газ. Він виконав їхній наказ, який у 2010 році дали йому, тоді ще кандидатові в Президенти. Уже під кінець року з обласного бюджету були виділені кошти на коректування проекту, а в березні 2011-го – на підвідний газопровід. Торік ми були вже з газом.
Знаєте, не помиляється той, хто не працює. Те, що відбувається на Майдані, тривожить. Там задіяні такі величезні гроші. А чому б їх не направити на лікування онкохворих дітей або облаштування життя сиріт? Нехай кожний візьме з притулку по дитині. У нашій родині двоє дітей, але я взяв з дитбудинку хлопчика. Йому повністю все дає держава. Ми – свою любов і виховання в дружній родині. Сьогодні він уже студент.
Як працює сільська рада? Ми протягом року практично на кожній сесії вносимо до бюджету виправлення, зміни, перекидаючи гроші на актуальніший об’єкт. І бюджет працює. Когось такий підхід не влаштовує? Чинили б і ви так, панове мітингуючі депутати Верховної Ради. Хто вам заважає? Чи забули 1995-й, 1996 роки, коли зарплату місяцями люди не одержували або видавали її посудом, пральними машинками, навіть горілкою? Сьогодні цього немає. І, слава Богу, бюджет країни ухвалено.
Увійшло у свої звичні життєві ритми вересневе потрясіння, що його пережило Березине. Справи не чекають. Федір навіть затрудняється сказати, яка з наявних і потребуючих розв’язання проблем важливіша – дитячий садок, залізниця, дренаж. Власне, прекрасний двоповерховий будинок дитячого садка, у якому раніше ташувалася амбулаторія, реконструйовано, виконано солідний обсяг робіт. На черзі – топкова та харчоблок. Загалом цей об’єкт проходив як пріоритетний, що цілком зрозуміло. У селищі 465 дітей дошкільного віку. 47 народилося торік, і 51 дитина пішла в перший клас. Сьогодні офіційно на черзі до дитячого садка – 120 малят. Желясков переживає: тільки б включили завершення об’єкта у фінансування цього року.
Але й із залізницею – артерією життя березинців – турбот не менше. З 16 вересня, тобто відразу після стихії, її закрили, як офіційно відповідали сільському голові, для відновлення.
– А в мене передчуття, що ніхто її відновлювати не буде. Рейки знімуть, щебінку вивезуть, як це було із залізницею від Березиного до Бессарабської через наші села Серпневе, Підгірне. Колії розібрали, пообіцявши, що будуть ремонтувати. Донині дороги немає. Але ж у даній ситуації не тільки ми страждаємо. Розбиваються автодороги, навантаження на які із закриттям залізниць збільшується багаторазово, і чудова дорога Сарата – Арциз повернеться в підсумку до свого початкового, перед ремонтом, стану. Одна надія: прогнози не завжди справджуються.
Щодо створення в селищі надійної дренажної системи, на що потрібні кошти, то Желясков це вважає цілком реальним. Надія з’явилася після того, як Кабінет Міністрів України розглянув питання про виділення трьох мільйонів гривень із резервного фонду Держбюджету на проведення аварійно-відбудовних робіт із ліквідації наслідків стихії в Одеській області. Тож селище – в очікуванні.
Багато чого з того, про що я почула від Федора, побачила на власні очі – чотири нові капітальні мости, вибудуваний за два місяці на палях новий, кращий колишнього, будинок. Побували й на будівництві ще одного. Якраз забивали палі, і тепер будинок буде стояти на півметра вище землі. Здадуть його хазяїнові «під ключ»: заходь і обживайся.
І все-таки поцікавилися, чи є невдоволені серед потерпілих.
Є. Але головне сьогодні те, що жодна родина з Березиного не виїхала. А це значить, що, як каже селищний голова, у Березиному налагоджується життя.
