Минулий рік був для Вільнянської сільської ради особливо успішним: їй присуджено перше місце у щорічному районному конкурсі на найкращий санітарний стан і благоустрій.
– Така висока оцінка була очікувана чи стала для громади приємним сюрпризом? – запитала я у сільського голови Віктора Стоянова.
– Безумовно, гідні учасники в конкурсі були. Але ми старалися. І навіть не заради першості. Хоча кому б не хотілося одержати в нагороду «дев’ятку»? Але силами громади зроблено й справді багато, навіть понад заплановане. У нас у центрі з’явився дитячий ігровий майданчик. Його ще, щоправда, треба вдосконалювати, але діти гойдалку вже випробували. І пам’ятник переможцям Великої Вітчизняної війни встановили. Сьогодні на мармуровій плиті з іменами фронтовиків лежать живі квіти. Зразок цього пам’ятника я побачив в одному районі, порадився з депутатами – і тепер такий є й у нас. На жаль, живих ветеранів війни в селі вже немає, але люди про них пам’ятають. Повернувся з війни й потім відроджував колгосп колишній його голова Олександр Гаврилович Ткачук. Воював, мав нагороди, а в мирний час працював директором школи Михайло Антонович Мартинюк. Вічна їм пам’ять. Ми пам’ятаємо про них.
– Колись Вільне славилося на всю округу своїм колгоспом-мільйонером «Світанок». Люди про той час згадують як про благодатний.
– На жаль, його давно немає. Колись у нашому селі й сирзавод був, і соковий, і завод із виробництва вин – під виноградниками у «Світанку» було понад 1000 гектарів. І два великі тваринницькі комплекси з великою рогатою худобою мали. Жодна працездатна людина без роботи не залишалася – всім справ вистачало. Жили заможно, найголовніше – із упевненістю в завтрашньому дні. Звичайно, соціальну сферу повністю підтримував колгосп, потім – СВК «Світанок». Він же й комунальні турботи брав на себе. Але сьогодні і його немає, тож розраховуємо тільки на свої сили, можливості, ініціативу.
– Тоді хто сьогодні займається комунальною службою, передусім водопостачанням села? Це ж солідний обсяг роботи.
– Комунальне підприємство. У рік створення, – це вісім років тому, – його очолив Захарій Дмитрович Іванов, а нинішній директор – Леонід Васильович Кованжи. Нещодавно підприємство із часткою участі ТОВ «Златен край» (велике спасибі його керівникові, активному депутатові сільради Миколі Івановичу Стоянову) придбав бульдозер. Торік було виконано велику роботу щодо приведення водопровідної мережі у тривкий робочий стан. А її довжина по селу – 8 кілометрів. З них 400 метрів найаварійніших ділянок відремонтували капітально. Усе виконано власним коштом. Як і опалення Будинку культури. Тепер нашим знаменитим самодіяльним артистам узимку не холодно. Ви, мабуть, чули про Вільнянський народний колектив – дитячий танцювальний ансамбль «Натхнення»?
– Як же! Відомий колектив. Я бачила його виступи, з викликами на біс, на багатьох районних заходах, конкурсах фестивалях. Чудовий ансамбль! Хто ним зараз керує?
– Як і раніше, Світлана Степанівна Стоянова – фанатка своєї справи. Діти її люблять. Їх в ансамблі три групи – старшого, середнього та молодшого віку. І як танцюють!
Були у нас плани цього року капітально відремонтувати дах і стіни БК, на що потрібно було б 500-600 тисяч гривень. З них 200 тисяч склали б вкладення сільського бюджету. Але «не зрослося» з відомих причин, від нас не залежних. Ситуація, однак, така, що, якщо в найближчі два-три роки ремонт не зробимо, будинок разом з дахом просто завалиться. Сподіваємося, до цього не дійде, становище в країні стабілізується, а економіка поправиться. Відремонтуємо Будинок культури й, дасть Бог, ще й газ проведемо, що теж було в наших планах. Він мав прийти в село від Дмитрівки Болградського району. Поки що цей процес призупинився. А шкода. Бо щойно газифікуємо село – відтік молоді припиниться. Подивіться, ще недавно в селі проживало 2000 чоловік. Сьогодні прописано 1120, але реально живе набагато менше. Прикро, адже інфраструктура непогана. Є дитячий садок, школа другого-третього ступенів. Зараз вони об’єднані в навчально-виховний комплекс. Працює ФАП і є автомобіль «швидкої допомоги». Торік навіть встигли капітально (!) відремонтувати 20 кілометрів зовсім розбитої дороги Вільне – Тарутине. Тепер півгодини – і ти в райцентрі. А раніше й за годину не діставалися.
– Будинок сільської ради теж відремонтували. Зовсім інший вигляд тепер.
– Так, вікна замінили, встановили парове опалення. А скільки висадили в селі дерев, чагарників, квітів. Тільки біля цвинтаря півгектара території озеленили. Нам у цій справі дуже допомагає лісівник, член виконкому сільради Дмитро Степанович Жечев. І школярі щороку беруть участь у саджанні дерев, чищенні паркової зони. Ця робота під контролем члена виконкому, директора школи Івана Федоровича Димирова. У будь-якій справі й починанні сільської ради завжди на першому фланзі депутат Володимир Михайлович Мартинюк і член виконкому Віктор Захарійович Іджилов. Не покривлю душею, якщо скажу, що пасивних серед депутатів і членів виконкому немає. Тому й справи йдуть непогано. А є у громади ще один справжній друг – Дмитро Дмитрович Жечев. Колишній житель Вільного, він щороку в День села – а це день знаменний – 9 травня приїжджає до нас. Хоча давно живе разом з батьками в Одесі. Отож, Дмитро Дмитрович, можна сказати, наш головний спонсор. Геть безвідмовний чоловік. Ось уже багато років залишається патріотом свого рідного краю.
Сумно, що старіє Вільне. Торік народилися лише п’ять малят, а померло селян понад 30. Не затримуються молоді люди через відсутність роботи. І це дуже тривожить. Але газифікують село – і молодь повернеться. Не буде на стороні щастя шукати.
