Економічні переваги великих фермерських господарств очевидні.
Але як виживати селянам, що мають наділи два-три десятки гектарів?
– Ми належимо до категорії одноосібників, – говорить власник 15 гектарів землі в селі Кам’янка Роздільнянського району Іван Заярнюк.
І сміється: його конкурент – товариш дитинства, що успадкував від батьків 10 га.
Іван тут народився. Але пішов стежиною батька, і після закінчення інституту став будівельником. П’ять років він складав стіни, ставив перекриття, прораховував навантаження бетонних балок, поки криза не підірвала фундамент цього ринку. У Миколаєві Іван підрядився до бригади, що взялася за відновлення елеватора. Черговим ударом став обман: за три місяці роботи йому «відстібнули» 2 тисячі гривень.
Іван повернувся до села. Тут уже встигли розорити матеріальну базу колись багатого колгоспу. Техніку порізали і продали на металобрухт. Кажуть, навіть навмисне підпалили комбайн і заборонили гасити, щоб він перетворився на купу заліза. Спритні ділки перекупили акції. При розпаюванні дали людям менше, ніж в еквіваленті до їхньої праці. Так у рідних бабусі й діда Івана, хоч вони все життя пропрацювали в колгоспі, виявилося в користуванні 15 га. Докласти до їх обробітку руки довелося молодому онукові, що втратив роботу будівельника. Восени відбувся перший іспит аграрія.
– Ми з батьком посіяли озимі. Не зійшли. Як з’ясувалося, потрібно було подбати раніше, – говорить І. Заярнюк.
У 26 років ентузіазм швидко бере гору над прикрістю розпачу. Та й світ не без добрих людей: йому допоміг порадами фермер Віктор Поштаренко (про нього «ОВ» писали у статті «А як з реалізацією?» 24 травня 2014 року).
Навесні Іван упевнено посіяв ярину. Порадів, що в землі набралося багато вологи, що весна за прикметами родюча. Купив селітру, орендував трактор… Але насіння йому підсунули зіпріле. І врожай ледь сягнув 10 центнерів з гектара. Прибутку практично жодного, сальдо – нульове. Але від невдач швидко набувається досвід. Ним молодий хазяїн і ділиться.
Коли він купив обприскувач, багато хто посміювався: «Навіщо, якщо немає трактора?!» Але Іван уже зрозумів, що запорукою успіху для дрібного фермера є володіння повним комплектом власної техніки. Незручність тимчасового винаймання трактора не в тому, що перед сусідом знімаєш шапку. А в тому, що власник машини спочатку обробить своє поле, а потім зглянеться на твоє прохання. Виоре, але – із запізненням. Дасть комбайн, але коли вже колосся перестоїть. І ще – у тому, що йому потрібно заправити в бак 30 літрів солярки, а за кожен оброблений гектар заплатити по 350 гривень.
Іван без жалю віддав свій автомобіль в обмін на трактор. Старенький, фиркає, але при доброму догляді працездатний. Поратися з ним І. Заярнюк вивчився швидко. З 4 ранку він веде борозну. Набув чуття землі: якщо вона тверда, міняє кут, під яким врізається плуг. Зрозумів: краще орати вночі, бо техніка не перегрівається. А отже, довше зберігається й менше споживає палива. І зараз не вгаяв тиждень, коли земля була м’якою й різалася, як масло.
На десяту вечора повертається додому. Коли доводиться робити ремонт просто в полі, не з’являється днів по три-чотири. Нещодавно ризикнув узяти в кредит ще один трактор, а потім комбайн «Дон». Виділив у старих стайнях, що дісталися з паєм, місце для гаража. І зітхнув полегшено, бо перестав залежати від сторонніх.
– Ще дядько Вітя порадив 3,5 гектара зайняти кавунами, – говорить І. Заярнюк. – Коли настала пора просапувати грядки, я жахнувся від обсягу майбутньої роботи.
Але тямущий «свіжий» чоловік нерідко краще за колишнього галузевика знаходить раціональний ключ до проблем у роботі. Він купив 200 пластмасових стаканчиків одноразового використання, накрив ними кавунові паростки й підсапав зверху землею. А потім протруїв бур’яни без шкоди для баштанних, що зійшли.
Тепер кавуни із задоволенням їдять два його маленькі племінники-близнюки Андрій і Артем. Зв’язок поколінь виражається в дитячому бажанні бути трактористами, як їхній заповзятливий дядько.
Він же починає розуміти, що й на сільськогосподарській ниві є свої приховані камені. Так, першою офіційною особою, зустріч із якою була неминуча, став представник фіскальних органів. Він запропонував заповнити декларацію, у якій зазначити обсяг зібраного зерна. При крихітному прибутку і боргах Іван став платити податок за користування землею залежно від того, скільки виростив центнерів з гектара. Поблажок початківцям немає.
– Тому мої однолітки частіше воліють перепродувати аграрний продукт, а не длубатися з його виробництвом, – говорить Іван. – Але я не прихильник такого шляху. Краще трудитися й почуватися хазяїном.
