Успадкована любов

У селі Плоскому, оповитому ме­довим трунком, причепуреному яблуневими та вишневими садками, де витає хліборобський дух славетного роду Лазаренків, вигранився характер Михайла Дмитровича. Ще змалку батьки вчили: як ти будеш ставитися до людей, до землі, так і тобі відгукнеться. Ці уроки засвоїв Михайло Лазаренко на все життя. І сьогодні він – гордість краю, заслужений працівник сільського господарства, має численні державні нагороди, серед яких орден «За заслуги» третього ступеня.

Його доля одвіку пов’язана з рідною землею. Успішно господарює, дбає не тільки про розвиток власного бізнесу, а й про розквіт Батьківщини. За кошти сільгосп­товариства «Прогрес» збудовано або реконструйовано чимало соціальних об’єктів. Серед них фельдшерсько-акушерський пункт, сільська рада, аптека, магазин. Відкрито готель та історичний музей, відремонтовано та обладнано їдальню, споруджено церкву. У селі Немирівському за сприяння Лазаренка відкрито школу на 90 учнів, у Балті реконструйовано ринок – із критими, повністю обладнаними павільйонами, всіма умовами для торговельних працівників і відвідувачів. На ринковій площі, понад річкою Кодимою, нещодавно відкрито готель та ресторан «Водограй». Це своєрідний подарунок місту до річниці його заснування. 

Михайло Дмитрович зумів від­родити економіку Балтської швейної фабрики. Сьогодні вона, разом із двома фермерськими господарствами, торговельною мережею, ресторанно-готельним бізнесом «Прогрес», входить у компанію «ZAREN – Прогрес. Якість. Турбота» під керівництвом Лазаренка. Одне слово, «Прогрес» останніми роками зумів багато чого змінити в Балтському районі на краще. 

Трудівники полів і ферм на чолі зі своїм керівником створюють статки на рідній землі. Господарство є флагманом в області, посідає провідні позиції в Україні, а його працівники мають, як то мовиться, і хліб, і до хліба. Адже від 2000 року «Прогрес» – серед найперших у районі й області сільгоспвиробників. Для селянсько-фермерського господарства одним із благодатних став 2005-й, коли воно вийшло на всеукраїнський рівень, на міжнародній виставці «Україна зернова» було визнане найкращим в Україні та нагороджене автомобілем «Нива», а Михайло Лазаренко одержав диплом переможця. У 2006 році в межах іміджевої програми «Суспільне визнання» його нагороджено орденом Лицаря Вітчизни. 

Земля, відчуваючи господаря, віддячує щедрими врожаями. Ось і жнива 2014 року порадували багатими ячменем, пшеницею, які дали 50-55 центнерів на круг, іншим збіжжям. 

– Бог благословив вчасними весняними дощами, розкішною нивою. Основне, що наші зусилля не марні. Землю не обманеш. Її потрібно плекати, любити, здобрювати, захищати. Ми працюємо на новітній техніці: сучасні комбайни, трактори. Цього року придбали два нові енергонасичені трактори. Кожен хлібороб знає, наскільки новітні технології впливають на урожайність, – ділиться роздумами Михайло Дмитрович. 

Але не хлібом єдиним живе ця людина. Своє шанобливе ставлення до тих, хто боровся на фронтах Великої Вітчизняної війни, М. Лазаренко виявив теж через справу. Минулоріч у Плоскому відкрито Алею Слави на спомин про 201 полеглого земляка. Там стоїть погруддя Героя Радянського Союзу Никифора Лаврентійовича Кудрявцева. Відважний плосківчанин, командир взводу, героїчно загинув у липні 1941 року в Молдові. Похований в Одесі на Алеї Слави. Рішення про перенесення обеліска, який був в аварійному стані, ухвалено сільрадою на пропозицію депутата районної ради М.Д. Лазаренка. 

ФГ «ПРОГРЕСАГРО», яке він очолює, взяло на себе всі фінансові витрати не тільки на облаштування алеї, а й на реконструкцію пам’ятника загиблим воїнам, які визволяли село. Сьогодні тут увічнено всі 47 імен – до 23 раніше відомих додалося ще 24.

Ось як Михайло Дмитрович згадує своє рішення взятися за цю справу:

– Спочатку створили Алею Слави у Бендзарах, де стан пам’ятника не витримував ніякої критики. Працювали день і ніч. А коли приїхав до Плоского, побачив, що жінки збиралися фарбувати обеліск, який, власне, вже розвалювався на очах. Я без вагань власноруч розібрав його. Це було за десять днів до Дня Перемоги. Але ми встигли все облаштувати.

Народна мудрість каже «Не дивися на господаря, дивися на його труди». Праведними трудами 

М. Ла­заренка та його однодумців рясніє рідне село. Адже людина щаслива, коли приносить користь іншим. 

– Найбільша його любов – це хліборобська праця. Звідси і прагнення зробити свій край квітучим. Пам’ятаю, як 1997 року односельці довірили Михайлові Дмитровичу очолити село. Йому вдалося успішно поєднувати посаду сільського голови і директора акціонерного товариства. І вже через три роки Плоске посіло перше місце в обласному конкурсі на найкращу територію і отримало автомобіль. А минулого року ми здобули перше місце в обласному конкурсі «Переможці серед переможців». Цього не було б, якби не піклування Михайла Дмитровича про розвиток інфраструктури. Він має чудовий талант організатора, вдало добирає кадри. В його команді – потужний потенціал професіоналів. Цього керівника вирізняє мудрість, сильна енергетика і господарська жилка. Тому й зумів підняти не тільки «Прогрес», а й сільське господарство району, – радіє успіхам сільський голова Плоского Валентина Ковальчук.

Михайло Лазаренко не з тих, хто приписує всі перемоги собі. Навпаки, завжди підкреслює, що успіхів домагається спільно з працівниками «Прогресу», з сільською громадою, з колегами по сільськогосподарському цеху. А ще велику роль у його житті відіграють рідні. Саме вони його люблять таким, яким він є, розуміють і підтримують усі його добрі справи на життєвій піввіковій дорозі. Це і є щастя, каже Михайло Дмитрович, коли тебе розуміють. Щастя бачити квітучу вишню, прапор своєї країни, співати свій гімн…

Україна квітує в серці Михайла Лазаренка з раннього дитинства. І це видно не тільки в бажанні вбратися у вишиванку, дотриматися традицій і обрядів свого народу. Любов прослідковується у добрих справах, які він творить для своєї землі. Це почуття особливо загострилося у дні жорстоких потрясінь. 

– Мій колега Сергій Покотило відвідав гарячі точки Донецької області. Нашим воїнам потрібна підтримка. Незважаючи на те, що населення вже перерахувало великі кошти, армію потрібно вдягнути, взути, нагодувати. «Прогрес» приготував свинячу тушонку, ковбасні вироби, крупи, свій внесок зробили і працівники ринку. Долучився до цієї справи і депутат Одеської обласної ради Сергій Іванніков. Весь крам завантажили у п’ятитонники і доставили на державний кордон. Коли точаться бойові дії, солдат не має бути голодним. 

Зараз для військовиків шиємо нову амуніцію. Першу партію – 10 жи­летів для бронезахисту солдатів уже відправили. Сіль­госп­товаровиробники й далі допомагатимуть військовикам. Адже краще годувати своїх, ніж загарбників. 

Найбільша цінність – мир і праця на землі. Дуже хочеться, щоб урожай нинішнього року був на користь людям. 

Сьогодні Україна переживає тяжкі дні. Точиться неоголошена війна. Однак гадаю, що має настати час, коли не трощитимуть, а будуватимуть, коли діти почуватимуться щасливими, матимуть змогу мирно вчитися і відпочивати. Думаю, що нашим політикам вистачить мужності знайти єдино правильне рішення, – завершує розмову керівник, патріот, закоханий у свій край, у свою країну.

Район: 
Выпуск: 

Схожі статті