В останніх числах червня наша газета надрукувала інтерв’ю з одним із корифеїв сільського господарства українського Придунав’я Петром Ковальжи. Агроном-виноградар, який багато років очолював один із найуспішніших колгоспів у Ренійському районі, він мріяв по виході на пенсію створити власну плантацію й показати, наскільки вигідно у степовій зоні займатися багаторічними насадженнями.
І ось мрія всього життя здійснилася – у Петра Ковальжи 20 гектарів найкращих європейських сортів, які вступили в активну фазу плодоносіння. Однак у минулому сезоні чверть плантації залишилася неприбраною – не було попиту, виноград не брали навіть за копійки.
«Я секатор у руки більше не візьму!» – сказав спересердя Петро Ковальжи. І ці слова пролунали як вирок цілій галузі.
Три мільярди вилетять у трубу?
Редакція газети «Одеські вісті» надіслала публікацію до Міністерства аграрної політики та продовольства України. Прийшла відповідь за підписом директора департаменту землеробства Т. Лазаря. Із цим листом ми вирушили до Болградського району, 20% земель якого зайнято виноградниками. Як справи на практиці? Наскільки серйозними є загрози втрати виноробної галузі? На ці та багато інших запитань ми вирішили знайти відповіді з допомогою заслуженого працівника сільського господарства України, потомственого виноградаря, директора дослідного господарства ім. Суворова Анатолія Білоуса.
– Як свого часу знищили тваринництво? – почав розмову Анатолій Володимирович. – Знищили за рахунок ціни на літр молока, яке молокозаводи приймали за копійки, а виробників позбавили права торгувати самостійно. У результаті корови пішли під ніж – хто ж буде працювати собі на збиток? Зараз аналогічна ситуація склалася з виноградом технічних сортів. Нинішній рік за кліматичними умовами складний, довелося удвічі збільшити кількість обприскувань (через вологу розвивалися хвороби), а препарати імпортні, прив’язані до курсу євро… Зросли ціни на ПММ, довелося на 25% підвищити оплату праці. Усе це позначилося на собівартості, яка склалася на рівні трьох гривень за кілограм. А винзаводи встановили ціну дві гривні з копійками. Висновок? Технічні сорти будуть викорчовувати – сто відсотків! Але ж у закладку молодих плантацій з 2000 по 2013 рік було спрямовано понад три мільярди гривень – збирали додатковий однопроцентний збір із продажу підакцизних товарів. Нас виручають столові сорти, які продаємо від 5 гривень і вище. Наприклад, «Сувенір» у нас брали по 10-11 гривень за кілограм. На початку сезону збирання ми побоювалися, чи приїде до Болградського району оптовий покупець? Адже 220 кілометрів від Одеси, і все – суцільні ями! А бензин?.. Втім, приїхали! У нас столові сорти займають 240 гектарів, активно провадиться збирання, щодня завантажуються машини. На сьогодні реалізували понад 700 тонн столових і 800 тонн технічних сортів, збирання триває.
Що не гроно – то картинка!
…Між виноградними клітками стоять автобуси – рано вранці до ДГ ім. Суворова привезли людей із сіл Городнього, Калчевого, Червоноармійського, Василівки, Виноградівки: у період збирання в Оксамитному знаходять роботу додатково близько трьохсот чоловік. Де б вони заробили, якби не виноградники?.. А ось і оптовий покупець, який стежить за пакуванням продукції.
– Я співпрацюю з цим підприємством уже близько двадцяти років, – розповідає підприємець із Черкас Микола Гороховський. – Виноград вожу до Києва машинами, які беруть від трьох до семи тонн, здаю в столиці оптом. Звичайно, можна було б закупити виноград і ближче до ринку збуту, але, повірте, ніде немає такої якості, як у Придунав’ї. У Миколаївській області, наприклад, виноград гарний, великий, але не такий солодкий, як тут, у Болградському районі. А подивіться на культуру землеробства! Виноградники доглянуті, що не гроно – то картинка. Тут трудяться справжні професіонали, які закохані у свою справу. Лад, дисципліна – мені приємно працювати з такими людьми!
Що буде з маточниками?
…З начальником цеху виноградарства Григорієм Белевим ми їдемо вздовж мальовничих виноградних плантацій.
– Цього року ми заклали ще 44 гектари столових сортів, – вводить у курс справ фахівець. – По-перше, вигідно, по-друге, треба кудись дівати свої саджанці.
Так, основне завдання ДГ ім. Суворова – розплідництво, яким тут займаються вже 70 років, і поставив роботу в цьому напрямі єдиний в СРСР Герой Соціалістичної Праці на ниві розплідництва легендарний Ілля Булгаров. Колись в Оксамитному продукували за рік до трьох із половиною мільйонів саджанців. І не дивно – доходи від винної галузі Одещини покривали всі соціальні програми. А потім гримнув «сухий закон»…
(Закінчення. Початок на 1-й стор.)
З 1999 року, коли був ухвалений Закон України про підтримку виноградарства, рахунок саджанців знову пішов на мільйони. Як вірно зазначено у відповіді Мінагрополітики, в Україні було закладено понад 50 тисяч гектарів молодих виноградників. У 2010 – 2013 роках обсяги виробництва сонячних грон зросли на 12% порівняно з показниками десятирічної давнини. І це при тому, що ще не вступили в період плодоносіння плантації, закладені в останні три роки. Чи збережеться ця динаміка?
«Однак, попри позитивні тенденції, у виноградарів залишаються невирішеними ключові проблемні питання – низькі закупівельні ціни на виноград технічних сортів і низький попит на їхню продукцію, – говориться в листі департаменту землеробства. – Середня ціна закупівлі винограду для переробки зменшилася з 3829 грн за 1 тонну 2012 року до 3585 грн 2013 року (на 6,4%)».
А. Білоус здивований: з яких джерел столичні чиновники взяли ці цифри? У південному регіоні Одещини найшанованіший сорт «Каберне», наприклад, ішов максимум по 2800 грн за тонну, а наприкінці сезону ціни впали до 1500 грн. Чому, власне, і пролунало: «Я секатор у руки більше не візьму!»
Як наслідок, упав попит на виноградні саджанці. За словами А. Білоуса, за сезон було реалізовано близько 350 тисяч, третину з яких посадили на своїх же полях. Але ж унікальні маточники, їх тут 40 гектарів, треба утримувати – цього року на них пішло 2 мільйони гривень.
– А як упоратися з розплідниками, де робиться щеплення, коли ціна на газ зросла до 7 гривень за кубометр? – знизує плечима А. Білоус. – Яка буде собівартість саджанців? Хто їх купить?
Звідки дровенята? З-за кордону, звісно?
З Анатолієм Володимировичем ми вивчаємо листа Мінагрополітики, намагаючись знайти в ньому відповіді. Департамент землеробства зазначає, що у зв’язку з анексією Криму виноградарсько-виноробна галузь України втратила значну частину виробничої бази – 35% виноградників і 27% виноробства; у зв’язку з цим, буцімто, заводи первинного виноробства збільшать обсяги закупівлі винограду технічних сортів і, відповідно, закупівельні ціни.
– Не думаю, – говорить А. Білоус. – Знаю, що частина виноматеріалів Одещини постачалася до Криму – на Інкерманський завод марочних вин, у Новий Світ. А зараз куди ми повеземо свої виноматеріали? Вважаю, що після втрати Криму ситуація стала ще гіршою. До того ж загострюються відносини з Росією, споживчий ринок якої ще рятує деяких наших виноробів. А якщо кордони для українського вина закриють?..
У листі зазначається, що на початку поточного року зареєстровано законопроект про державну підтримку коньякової галузі України. Його автори пропонують зобов’язати виробників коньяків почати використовувати спирти вітчизняного виробництва. А саме: до 2015 року їх частка мусить скласти 15%, а до 2017 року – до 30%.
Треба розуміти, на сьогодні у виробництві коньяків вітчизняний винний спирт практично не використовується. Ми його закуповуємо за кордоном – за наявності власної сировини.
– У країнах ЄС і деяких інших є дотації на вивезення продукції, – говорить А. Білоус. – В Україну завозиться дешевий спирт із Грузії та інших країн. «Коньяковикам» не потрібен наш виноград, наші виноматеріали, спирти ж бо ще викурювати треба…
Чому державні мужі роками не вирішують ці проблеми, здогадатися не складно. «Нас зрадили!» – сказав Петро Ковальжи в нещодавній телефонній розмові.
Питання престижу країни
Невже у виноградарства зникають перспективи? Анатолій Білоус і його колектив усе ще не втрачають надії:
– Паралельно з тим, що технічні виноградники вмирають, столові затребувані. Примітний досвід міста Нікополя, що в Дніпропетровській області: там будують теплиці для виноградників площею від одного до трьох гектарів. Збирання врожаю розпочинають у червні, коли ціна реалізації доходить до 30 гривень за кілограм. Надходить продукція переважно до Києва – міста бізнесменів. Може, за цим напрямом майбутнє? Можливо, мій колега Петро Ковальжи візьметься й посадить кілька гектарів під плівкою? Так, це трудомістка справа. Уявляєте, як то воно – обприскувати виноградники в теплицях?
…Відрядження до Болградського району – краю виноградарів і виноробів закінчилося проблемою, яка до даної галузі, здавалося б, стосунку не має.
– А ви знаєте, що син начальника цеху виноградарства Григорія Белева став чемпіоном України з вільної боротьби? – повідомив підприємець із Черкас Микола Гороховський. – Хлопець має представляти нашу країну на міжнародній арені. Отож, щоб Вадим поїхав на змагання, його батьки мусять терміново знайти тисячу доларів. Ми тут усією громадою складаємо: я дещо допоміг, інші оптовики долучилися. А це ж питання престижу країни! Ви неодмінно про це напишіть – нехай хтось із чиновників бодай почервоніє.
Вільна боротьба… Мимовільна боротьба…
