Газові конфлікти між Україною й Росією тривають практично протягом усіх років незалежності нашої країни. Перший з них відбувся в лютому 1993 року, коли «Газпром» пригрозив призупинити поставки в Україну у зв’язку із заборгованістю з оплати. Після Помаранчевої революції відбулася серія «газових воєн» у липні 2005 р., у січні 2006 р. і на початку січня 2009 р., коли Росія припиняла подачу для України та зменшила її для європейських споживачів, звинувачуючи Київ у несанкціонованому відборі газу. 

Нещодавня історія й дійсність

Відповідно до контракту, підписаного 19 січня 2009 р. керівниками «Нафтогазу» і «Газпрому» за підсумками переговорів Ю. Ти­мошенко і В. Путіна, базова ціна на російський газ для України була встановлена на рівні 450 дол. за 1 тис. куб. м. Ця базова угода не втратила юридичної сили досі. До неї були зроблені доповнення у квітні 2010 р. у Харкові та у грудні 2013 р. у Москві. Харківські угоди передбачали зниження ціни на газ на 100 дол. в обмін на продовження базування ЧФ РФ у Севастополі до 2042 року. Наступна злочинна угода була підписана 16 грудня в Москві й серед іншого передбачала зниження ціни на газ на третину – з 400 до 286 дол. за 1 куб. м. Після анексії Криму Москва розірвала вищезгадані угоди й анулювала пільги та знижки, повернувши ціну на газ до 486 дол. за 1 тис. куб. м. Між Україною й Росією почався новий виток «газової війни».

Після того як 16 червня «Газ­пром» зажадав передоплату поставок, уряд України відмовився від російського газу. Українська сторона подала позов на «Газпром» до Стокгольмського арбітражного суду з вимогою встановити економічно обґрунтовану ринкову ціну й анулювати зобов’язання викуповувати весь законтрактований газ на умовах «take or pay» (бери або плати). Зі свого боку «Газпром» подав зустрічний позов із вимогою до «Нафтогазу» заплатити за контрактний, але не викуплений обсяг газу й виплатити 5,3 млрд дол. Пізніше «Газпром» почав загрожувати поданням нового позову на суму 18 млрд дол.

Після початку літнього реверсу в Україну зі Словаччини, Угорщини та Польщі «Газпром», намагаючись цьому перешкодити, обмежив газопостачання до згаданих країн. Наприкінці вересня під тиском «Газпрому» Угорщина відмовилася постачати реверсний газ в Україну. Незважаючи на це, «Нафтогазові» вдалося домовитися про відкриття так званого малого реверсу зі Словаччини (близько 8 млрд куб. м на рік). Однак, на наш погляд, такого роду поставки – це тимчасове явище, тим більше що деякі лідери європейських країн під тиском Москви не дуже схильні їх підтримувати. Так, канцлер Німеччини А. Меркель нещодавно в ультимативному тоні заявила: «Якщо Європа має сама страждати через відсутність домовленості між Росією й Україною, то остання може залишитися без реверсного потоку газу, оскільки він потрібен буде самій Європі».

Інша справа норвезький газ, який з 1 жовтня «Нафтогаз» став одержувати через Словаччину за ціною близько 340 дол. за 1 тис. куб. м і який становить майже половину нинішнього обсягу постачань реверсного газу в Україну. При цьому слід зазначити, що Норвегія не є членом ЄС, хоча й входить у спільний з його країнами ринок через Європейську економічну зону. Відомий український експерт Б. Соколовський оцінив постачання норвезького газу в Україну як «початок нової ери незалежної від Москви України, завдяки зусиллям простого фахівця, патріота, керівника НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва». 

Після того як 23 вересня 2014 р. єврокомісар з енергетики Г. Ет­тінгер передав українській та російській сторонам проект угоди між Україною і ЄС із метою врегулювання газової суперечки, Київ і Москва висловили згоду на проведення переговорів за посередництва Єврокомісії, не чекаючи рішення Стокгольмського арбітражного суду. На початку жовтня голова російського Міненерго заявив, що «Газпром» готовий постачити до України 10 млрд куб. м газу на зимовий період за умови, якщо «Нафтогаз» оплатить половину його обсягу авансом і до кінця року виплатить частину боргу в розмірі 3,1 млрд дол. Однак «Нафтогаз» не погодився на передоплату, наполягаючи на оплаті за фактом надходження й одночасно подавши ще один позов до Стокгольмського арбітражного суду з вимогою компенсувати недоотриманий прибуток за транзит газу в Європу. 

Переговори в Мілані 

Напередодні саміту «Азія – Європа» (АСЕМ) у Мілані 16-17 жовтня Президент РФ В. Путін загрожував країнам ЄС обмежити постачання, якщо Україна буде «красти експортний газ зі своєї ГТС». Схоже, висуваючи безпідставні звинувачення, В. Путін не знав про те, що недавно Україна повністю підключилася до системи моніторингу Європейської Асоціації операторів ГТС, і тепер усі дані про транзит в усіх напрямках, а також дані зі сховищ, надходять до Брюсселя в режимі реального часу. Щоб уникнути надуманих ризиків, хазяїн Кремля наполегливо радив європейцям відмовитися від послуг української ГТС і відповідно збільшити поставки по російському підводному «Північному потоку» та його сухопутному продовженню – німецькому газопроводу «OPAL», а також вивести запланований «Південний потік» із-під дії обмежень Третього енергетичного пакету ЄС. Однак лідери європейських країн на цей шантаж не піддаються, тим більше що досі Україна бездоганно виконує свої зобов’язання щодо транзиту російського газу до Європи відповідно до контракту від 19 січня 2009 р. Проте наразі Європейський Союз розробляє систему надзвичайних заходів на випадок можливого припинення постачань із РФ. 

На переговорах П. Порошенка та В. Путіна в Мілані за посередництва представників Єврокомісії домогтися відчутного прогресу в питанні щодо поновлення постачань російського газу до України в «зимовому форматі» не вдалося. На переговорах представники «Газпрому» відмовилися документально зафіксувати обсяг газу, який він зобов’язується поставити українській стороні (близько 5 млрд куб. м), а також ціну в 385 дол. за 1 тис. куб м як незмінну до березня 2015 року або до ухвалення рішення Арбітражним судом у Стокгольмі. В. Путін заявив про готовність зменшити суму українського боргу за газ із 5,5 млрд до 4,5 млрд дол. за умови, що частина цього боргу (3,1 млрд дол.) за блакитне паливо, поставлене наприкінці 2013 року, а також у другому кварталі 2014 року, буде виплачена до кінця поточного року. При цьому слід зазначити, що у травні ц.р. «Газпром» нарахував спочатку 11 млрд дол. боргу, потім, нібито на наполегливу вимогу В. Путіна, зменшив його до 7 і, нарешті, до 5,3 млрд.

Брюссель, 21 жовтня 

Черговий раунд багатогодинних напружених переговорів 21 жовтня в Брюсселі по суті виявився безрезультатним. Хоча сторони й наблизилися трохи до розв’язання суперечностей, остаточний документ так і не був підписаний. У той час як Київ і ЄС не домоглися підпису «Газпрому» під «зимовим планом» поставок газу в Україну до березня 2015 р., Москва не одержала відповіді на питання про гарантії й механізм оплати Києвом як боргу, так і поточних постачань на цей період. Мабуть, єдиним позитивним моментом на переговорах було те, що представники «Нафтогазу» та «Газпрому» підтвердили раніше досягнуті домовленості щодо ціни на період із листопада 2014 р. по березень 2015 р. у межах 385 дол. за 1 тис. куб. м. Українська сторона також висловила намір закупити до кінця 2014 р. 

4 млрд куб. м газу, при цьому не виключаючи можливості в разі потреби запросити додаткові обсяги за погодженою ціною. 

Крім того, незважаючи на продовження судового процесу в Стокгольмському арбітражному суді, українська делегація підтвердила зобов’язання виплатити Росії до кінця жовтня частину газового боргу в розмірі 1,4 млрд дол. і ще 1,6 млрд до кінця року із загальної суми боргу в розмірі 5,3 млрд дол., але за умови, якщо «Газпром» підпише юридично зобов’язуючий документ про поставки газу до березня 2015 р. Розрахунки щодо виплати боргу зроблені українською стороною виходячи з фіксованої ціни 268,5 дол. за 1 тис. куб. м. Було також досягнуто попередньої домовленості про те, що остаточний розмір українського боргу буде визначений відповідно до вердикту Стокгольмського арбітражного суду.

За словами міністра енергетики та вугільної промисловості України Ю. Продана, підписання такого документа необхідне також для скасування принципу «take or pay» (бери або плати), що утримується в газовому контракті від 19.01.2009 г. За словами міністра, виплачувати газовий борг «Газпрому» зараз і здійснювати передоплату за нові поставки без російських гарантій виконання зобов’язань щодо них досить ризиковано, враховуючи «вірність» Москви своїм деклараціям. Зі свого боку, міністр енергетики Росії О. Новак заявив, що жодних додаткових документів підписувати не потрібно, оскільки російська сторона готова закріпити 100-доларову знижку на газ для України до березня 2015 р. урядовою постановою.

Враховуючи досить складне, якщо не сказати катастрофічне фінансове становище в Україні, на момент завершення переговорів 21 жовтня українська делегація не могла гарантувати виплати за боргами. Перервавши переговори, Москва дала Києву тиждень на пошуки грошей. Про напружену атмосферу на переговорах у Брюсселі свідчить брутальний демарш російської делегації: щойно на заключній прес-конференції до мікрофона підійшов Ю. Продан, російська делегація в повному складі покинула залу. У відповідь на це Ю. Продан відповідав на запитання російських ЗМІ українською…

Без допомоги країн ЄС, МВФ і ВБ Україна не змогла б виплатити такий великий борг і в такий короткий період. Напередодні зустрічі в Брюсселі 21 жовтня уряд України направив запит до Єврокомісії про додаткову позику в 2 млрд євро. Щоб забезпечити гарантовані постачання газу в Україну і Європу в зимовий період, більшість лідерів європейських країн виражали готовність надати чергову фінансову підтримку Києву. Так, канцлер ФРН А. Меркель закликала європейських партнерів подати Україні допомогу для оплати боргів за газ. 

Брюссель, 29-30 жовтня 

Фінальний раунд дуже складних переговорів у форматі «Україна – ЄС – Росія» проходив у Брюсселі 29 і 30 жовтня. У результаті пізно ввечері 30-го трьома сторонами був підписаний «зимовий газовий план» – тристоронній зобов’язуючий протокол, що передбачає поновлення постачань російського газу в Україну до кінця березня 2015 року. Також було підписано Доповнення до чинного контракту, що регламентує технічні питання поставок і оплати в опалювальний період. Третій документ, Протокол про фінансові гарантії між ЄС і Україною, підписаний не був, і передбачається, що замість нього ЄС підготує й направить на адресу уряду України спеціальний гарантійний лист. Виходячи з ринкової формули розрахунків ціни на газ і у зв’язку з падінням ціни на нафту на світовому ринку, сторони остаточно домовилися про те, що до кінця 2014 року Україна буде купувати газ по 378 дол. за 1 тис. куб. м, а в першому кварталі 2015 року – по 365 дол. 

Євросоюз зобов’язався забезпечити фінансування поставок російського газу в Україну. Єврокомісар ЄС по енергетиці Г. Еттінгер, який 1 листопада пішов у відставку, перелічив основні джерела коштів для оплати газу Україною: це чинна програма МВФ щодо подання нашій країні фінансової допомоги, створення з залученням траншів ЄС і МВФ спеціального фонду, а також використання фінансових резервів «Нафтогазу». 

31 жовтня Прем’єр-міністр України А. Яценюк доручив Міністерству фінансів, Національному банку України й «Нафтогазу» почати оплату російського газу. 

Досягнуті в Брюсселі за підтримки ЄС домовленості гарантують як енергетичну безпеку України на нинішньому етапі, так і надійний транзит до країн ЄС. Як видається, сама, без потужної підтримки Європейського Союзу, Україна не змогла б укласти вищезгадану угоду з газовим монстром «Газпромом» на досить вигідних, на наш погляд, умовах. «Газпром» змушений зважати на Євросоюз, який має досить ефективні важелі впливу на російського монополіста. По-перше, від позиції ЄС залежить реалізація проекту будівництва газопроводу «Південний потік», по-друге, Європа поки що втримується від дозволу «Газпрому» використовувати всі потужності німецького газопроводу «OPAL», оскільки це суперечить Третьому енергопакету ЄС. По-третє, Євросоюз поки що відмовляється продовжити «Північний потік» до Великої Британії. І, по-четверте, ЄС майже цілком заповнив усі свої газосховища, що дозволить не тільки країнам – його членам, але також Молдові, Україні та Грузії протриматися до весни 2015 року в разі припинення постачань російського газу. 

* * *

Певна «поступливість» представників «Газпрому», мабуть, може розглядатися і як наслідок досить відчутного зниження його доходів у результаті зменшення цього року споживання російського газу в країнах Європи – у межах 20-25%. До цього слід додати майже п’ятимісячні втрати газового ринку України, яка купувала найдорожчий газ навіть із урахуванням знижок. За міжнародними стандартами фінансової звітності, чистий прибуток «Газпрому» скоротився в першому кварталі цьо­го року на 41% порівняно з аналогічним періодом минулого року. А за підсумками першого півріччя – за російськими стандартами бухгалтерського обліку – упав на 36% порівняно з аналогічним торішнім періодом. Тому не дивно, що «Газпром» зацікавлений у продажі навіть порівняно невеликих обсягів газу в Україну, яка ще два-три роки тому була одним з найбільших його покупців. Крім того, за перший квартал 2014 року операційні витрати російської енергетичної компанії зросли на 15%.

Втім, не можна виключати, що, підписавши 31 жовтня угоду про постачання газу в Україну до березня 

2015 р., представники «Газпрому» сподіваються на поступки Євро­союзу в питанні про будівництво «Південного потоку», а також на збільшення обсягів транспортування газу по «Північному потоку» і «OPALу». Крім того, вони могли сподіватися й на певну «поблажливість» Арбітражного суду в Стокгольмі при розгляді позову України, що містить вимогу визначити справедливу ринкову ціну на газ і компенсувати переплату c 2009 року в розмірі 6 млрд дол. 

Хотілося б сподіватися, що досягнення угоди про постачання російського газу до України в умовах неоголошеної війни Росії проти нашої країни свідчить якоюсь мірою про розуміння кремлівськими стратегами того, що з Україною краще торгувати й жити у мирі, ніж воювати. Можливо, під тиском міжнародних санкцій Москва, нарешті, піде на розумні поступки й компроміси в питанні припинення інспірованого нею ж кривавого конфлікту на Донбасі. 

Коли йдеться про виплату Украї­ною боргів за російський газ, мимоволі згадуєш про той збиток на багато мільярдів доларів, який завдано економіці нашої країни в результаті російської окупації Криму та частини чорноморського шельфу, а також руйнування інфраструктури Донбасу російськими найманцями і терористами. А як можна оцінити життя та здоров’я 4 тисяч убитих і 

9 тисяч поранених у безглуздій братовбивчій війні громадян України й приблизно такої ж кількості росіян?