Ранок, скоріш за все, – не найзручніший час для зустрічі з керівником місцевої влади. Я вкотре це відчула, приїхавши на заздалегідь домовлене інтерв’ю з Тарутинським селищним головою Іваном Івановичем Куручем. По-перше, – дзвінок за дзвінком. Хтось прийшов у терміновій справі, комусь треба цієї ж хвилини підписати важливий папір. Але я не квапила. Поки Іван Іванович розпікав когось своїм громовим голосом, вивчила численні грамоти на стінах невеликого кабінету. Вони – від обласної та районної рад, облдержадміністрації. За істотний внесок у розвиток місцевого самоврядування, високу професійність, активну життєву позицію особисто Куруча. А є ще грамота за підтримку Свято-Петропавлівського храму. І навіть сертифікат за успішне освоєння 36-годинної програми «Євроінтеграція в умовах глобалізації».
Іван Іванович – чоловік віруючий. На журнальному столику бачу Біблію – у гарному виданні, добротній палітурці, ікону Божої Матері. А на протилежній стіні – цікаві репродукції німецьких художників – подарунок Куручеві, який побував у Німеччині в гостях у колишніх жителів Тарутиного – нащадків бессарабських німців-колоністів… А під ними на офісних стільцях – велика картонна коробка з лампочками-«економками». Проза? Я б не сказала. Бо ця подробиця дуже навіть добре вписується в дуже буденну, але винятково важливу тему підготовки селища до нормальної життєдіяльності в умовах зими. Знаючи Івана Івановича як людину відповідальну, не здивувалася його репліці: «А чому, власне, це питання порушується, коли зима вже на порозі? Хіба підготовка не починається відразу по закінченні? У будь-якому разі у нас це – правило».
– Іване Івановичу, Ви четвертий рік при кермі. Створили хорошу команду. Її висока працездатність пасує до Вашої. Зміни в селищі помітні навіть візуально. Сьогодні воно чисте, доглянуте. Кілька років тому я навіть провела бліц-опитування серед перехожих. Діяльністю нового селищного голови були на той час вдоволені й особливо вдячні, що вода в їхніх будинках і квартирах тепер є стабільно. Але ж тривалий час це було великою проблемою. Як Вам це вдалося, та ще за відсутності комунального господарства?
– Ну чому ж: комунгосп у нас є. Працює. Керівник молодий, з вищою технічною освітою. Допомагаємо йому, навчаємо. Адже ділянка тяжка. Техніка стара, ще з 50-х років. А купити нову – дорого. Тому – ремонт і ще раз ремонт. По суті, комунгосп у нас на постійному контролі.
– Але як він порається з численними проблемами при постійному дефіциті коштів? Скажімо, на придбання тих же насосів, приведення в робочий стан артсвердловин? Адже три кілометри кабелю для них, комплекти труб, каскади вже закуплено. Звідки у комунгоспу такі гроші?
– Я ж кажу – допомагаємо. Місяців зо два тому рішенням сесії селищної ради виділили 360 тисяч гривень саме на це: господарство артсвердловин не оновлювалося вже років зо 20…
– Тоді, даруйте, звідки у селищної ради такі гроші?
– Ми, бачте, дуже непогано підняли бюджет розвитку, хоча попрацювати над цим довелося ґрунтовно. Привчили людей сумлінно платити за землю. Так, з 450 тисяч гривень довели прибуток до півтора мільйонів. Тож допомагати комунгоспові спроможні. Купили на асенізаційну машину дизельний двигун, під великий трактор Т-150 – снігоприбиральну лопату. Щоправда, трактор не наш, а фермера Сави Петровича Чернева. Але ми з ним уклали договір, і тепер узимку він буде чистити від снігу селище й трасу до села Виноградівка, в якому живе. До речі, завдяки наданій ним вишці повністю освітлено всі вулиці селища. Зараз перевіряємо стан вуличного освітлення, міняємо лампи на «економки», встановлюємо двотарифні лічильники, нову автоматику.
– Іване Івановичу, не можу не запитати, як справи після торішньої повені. У Вашому мобільному досі зберігся відеозапис оскаженілої стихії – моторошна картина…
– Наше селище – воно мовби в ямі. Зсуви, рух землі даються взнаки. Навіть удома у мене стулки воріт – то одна вище, то інша, залежно від пори року. Тобто земля «грає», тому й тріщини в будинках. А повінь тоді затопила весь центр селища. Потужна вода йшла із двох боків, підмивала та змивала будинки. Спасибі державі: по п’ять тисяч гривень одержав кожен потерпілий, а власники повністю зруйнованих будинків – по 100 тисяч. А деякі літні люди, що також постраждали, відмовлялися від державної допомоги на користь березинців, на яких припав перший, найпотужніший удар водної стихії. Зараз ми далі займаємося зливовою каналізацією. Від великої води вона, може, і не вбереже, але при звичайних тривалих дощах пройти через двори людських будинків не дасть. А взагалі – на все про все потрібні гроші.
– Але якусь допомогу, скажімо, у вигляді субвенцій одержуєте?
– Нам після тієї страшної повені виділили кошти на підготовку та ремонт розмитих доріг до зими. Але поки виділили, поки кошторис склали, – рік минув. І гроші у нас забрали. І ось зараз на ямковий ремонт доріг 100 тисяч гривень дали. Тільки про яку якість робіт може йтися? Який нормальний хазяїн о цій порі – були вже й морози – дороги асфальтує? А що вдієш? Це субвенція. Тож чи добре, чи погано, а робимо. Хоча ложка таки дорога до обіду. У нашому бюджеті теж є трохи грошей на ремонт доріг. Щороку впорядковуємо одну-дві вулиці. А взагалі дуже б хотілося, щоб фінансування проходило нормально. Але сьогодні з казначейством самі проблеми. Випрошуєш свої ж гроші як милостиню. Може, й дадуть, але завтра, а вони конче потрібні сьогодні. Ми не місяцями, а вже роками чекаємо, поки їх перерахують. Через це багато втрачаємо. Не можемо знайти підрядника на виконання якихось робіт. Нам просто ніхто вже не вірить. Тому співпрацювати з нами не хочуть. Зрозуміти їх можна: з деякими ми не можемо розплатитися за виконану роботу вже тривалий час. Прикро, що гроші на рахунку є, а скористатися ними не дають. А як вони потрібні! Наш центральний парк – гордість селища. Але він дуже старий. При сильному вітрі два-три вікові дерева падають. Та й по вулицях чимало дерев, що становлять загрозу будинкам. І знову все впирається у фінанси. А зловживати безвідмовністю Чернева мені вже совість не дозволяє. І так – чого не торкнися… Ми, звичайно, рук не опускаємо, але й працювати на повну силу не можемо. А так хочеться зробити побільше доброго для Тарутиного.
