День працівників архівних установ був встановлений Указом Президента від 30 жовтня 1988 року. У нашій країні близько 3700 фахівців зайняті архівознавством. Своє професійне свято відзначать і 48 працівників Державного архіву Одеської області, створеного у березні 1920 року.
– Архіви – це не винахід сучасної епохи, вони існували у багатьох народів, які досягали певного рівня цивілізації, – говорить директор Державного архіву Одеської області Володимир Левчук. – І були невід’ємною частиною системи державного управління в Ассирії, в Мідії, Вавілоні, Єгипті, Іудеї, Прадавній Греції, Римі, Візантії. Щоб мати уявлення, наскільки у давнину цінували документи, скажу, що, наприклад, в Афінах найважливіші акти зберігалися в укріпленій частині міста – в акрополі.
Хто знає, якби не згоріли храм Соломона, у якому зберігалися документи прадавніх євреїв, і знаменита Олександрійська бібліотека – вони містили значну інформацію із усіх галузей знань, – нам, можливо, не довелося б винаходити винайдене і застосовуване на практиці нашими прадавніми попередниками.
До речі, і наш архів виник не на порожньому місці, він був у буквальному значенні слова вистражданий багатьма поколіннями вчених Новоросійського університету, а також Одеського археологічного інституту, що відкрився 1918 року, – далі розповідає Володимир Левчук. – Передові представники суспільства розуміли, що архів – це не просто центр зберігання документів, а щось більше. Тому для архівістів є винятково важливим збирати та зберігати документи із правдивою, достовірною інформацією. Насамперед це потрібно для того, щоб досліджуючи їх, зрозуміти підводні течії громадського життя, значення тих або інших подій, явищ і особистостей, що залишили слід в історії. І як вони можуть відобразитися у подальшому житті. Тобто велика роль архіву і в часовому аспекті.
– Це стосується історії нашого краю і України в цілому…
– Безсумнівно. Кілька сторіч історію України писали не в рідних стінах, а в іншій країні, яка, взявши на себе роль старшого брата, виступає, на жаль, в іншій іпостасі. При цьому маючи власні погляди на історичні події і факти, значною мірою міфологізуючи їх. Тому сьогодні дуже важливо написати власну історію. А зробити цього без посилання на архіви неможливо. І це один з наріжних каменів діяльності таких установ як наша. Як говорив свого часу один архівіст: «Доторкнешся до архівного документа – і запульсує джерело…»
– Історію творять люди, вона створюється щодня на наших очах. Чи намагаються архівісти зафіксувати діяльність цих людей, їхнє життя, вчинки, які зараз здаються малозначними?
– Цілком вірно – історію творять люди. І це вже стосується особистих фондів нашого архіву. Він формувався з дев’ятнадцятого сторіччя, робота над ним триває й сьогодні. Зокрема, ми створюємо фонди наших земляків – Героїв України, політичних діячів, що залишили помітний слід у житті області. Створюється так званий народний архів, у ньому будуть зібрані документи про людей, не наділених владою, але їхні біографії не менш цінні для розуміння, що відбувається навколо. І для соціологів, і для політологів майбутнього це буде досить цікавий прошарок матеріалів для вивчення життя суспільства за даний період.
– Важко переоцінити роль архівів та архівістів у зламні часи життя країни.
– Звичайно! І це стосується ініціативного формування фондів архіву. Ви знаєте, на Донбасі мають місце трагічні події. Десятки жителів Одеської області брали і беруть участь в антитерористичній операції, деякі з них віддали свої життя за цілісність України. І якщо ми зараз не зберемо про них матеріали, не сформуємо фонду, присвяченого їм, то, повірте, через п’ять – десять років зробити це вже буде неможливо. Тому сьогодні наші співробітники працюють над його створенням. Це важливо не лише для сучасників, але й для майбутніх поколінь українців.
– Ми говоримо про майбутнє, про майбутні покоління. А яка роль архіву для людей, що живуть сьогодні?
– Архіви, зокрема державний архів Одеської області, є одним з чинників соціального захисту людей. Особливо сьогодні, у період зміни суспільної формації, законодавчих актів і пріоритетів. Це, насамперед, стосується соціальних пільг для тих наших співвітчизників, хто був репресований, хто постраждав від тоталітарних режимів – чи то комуністичного, чи то фашистського, чи то королівського. Те ж саме можна сказати про людей, які готуються до виходу на пенсію. Без архівних даних їм важко одержати інформацію про їхню роботу на тому або іншому підприємстві, а, отже, підтвердити виробничий стаж, рівень заробітної плати тощо. Це також стосується майнових та інших питань, які цікавлять наших громадян.
– Багатьом з нас архів уявляється як величезний дім з багатьма темними приміщеннями, у яких стоять стелажі з безліччю різних тек, і біля тих стелажів дідок-архіваріус – єдиний, хто знає, де і який документ лежить…
– Це уявлення про архів далекого минулого. Хоча, справді, у сховищі, де нараховується тринадцять тисяч фондів і близько двох мільйонів справ, почуватися як риба у воді може лише професіонал своєї справи. До речі, для зручності роботи наших клієнтів – дослідників, істориків, літераторів багато документів ми перевели в електронний формат, на нашому офіційному сайті створено веб-сторінку, крім того, ми публікуємо різні документи, путівники по архіву, словом, робимо наші скарби доступнішими для всіх охочих познайомитися з ними.
– Документу, на якому стоїть печатка архіву, довіряють навіть посадові особи, які завжди і в усьому сумніваються…
– Справді, наша робота накладає на кожного з нас велику відповідальність. Більше того, це одна з небагатьох професій, яка має свій міжнародний етичний кодекс. І завтра, коли будемо відзначати День працівників архівних установ, ми уперше проведемо посвячення молодих співробітників у професію. Сподіваюся, у нашому колективі це стане доброю традицією.
