Намір заборонити продаж молока та м’яса домашнього виробництва шокував селян. Адже нині більшість жителів сільської місцевості позбавлена можливості знайти роботу, виживає лише за рахунок домашнього господарства. Дякувати Богові, народні депутати розібралися у ситуації і внесли зміни до Закону «Про безпечність та якість харчових продуктів».
Проте люди ще й досі не заспокоюються. Адже парламент лише відстрочив введення заборони на реалізацію м’ясної та молочної продукції домашнього виготовлення, а також на дворовий забій сільськогосподарських тварин. А це означає, що через декілька років ця тема знову буде у всіх на вустах.
– Відверто кажучи, я не дуже чітко уявляю нові європейські норми щодо подальшого господарювання селян, – говорить 45-річна жителька Фрунзівки Ірина. – Ну як можна жити в селі і не мати можливості винести на базар домашнє молочко, сир, сметану чи не зарізати на свята кабанчика, щоб частину продати, а решту залишити для своєї сім’ї? Для того, щоб вижити, особисто я змушена тримати трьох корів. Але якщо введуть заборону на продаж молока, наступного ж дня двоє з них підуть під ніж. Бо в мене просто не буде ринку збуту, і моя родина практично повністю буде позбавлена засобів до існування. Хіба це можна назвати покращенням життя?
З тривогою сприйняв можливе нововведення і 50-річний Геннадій. Постійної роботи в нього немає, тож зо два роки чоловік наймався на жнивах. Декількома екіпажами, які утримував приватний господар, розпочинали збирати урожай на півдні Одещини і закінчували на півночі України. За оплату своєї важкої праці мав певний відсоток від зібраного урожаю. Але зрозумів: зиск від цього має лише господар комбайнів, а звичайні трударі отримують мізер. До того ж один за одним ставали студентами два старших сина – треба сплачувати контракт, гуртожиток, харчування… Тож, зваживши всі «за» і «проти», Геннадій вирішив зайнятися розведенням і утриманням великої рогатої худоби. Для цього чоловік змушений був залишити сім’ю у Фрунзівці і переїхати до батьківської хати, що розташована у селі за кілька десятків кілометрів. Вже понад два роки він працює у власному господарстві. Має п’ять корів, декілька голів молодняку, курей та качок. Щоб позбутися зайвої мороки з переробки молока, спочатку здавав продукцію місцевим заготівельникам. Але тут знову помітив несправедливість: чомусь у літній період, коли селяни отримують копійки за здане молоко, заготівельники тижнями відпочивають на морі, а прості трударі не мають можливості навіть розігнути спину. Тож вирішив, що краще витратити час і сили на переробку молока, ніж здавати його практично за безцінь.
– От посудіть самі: нині, коли більшість корів у запуску, в нас приймають молоко максимум по 3 гривні 40 копійок за літр, у залежності від жирності, – бідкається Геннадій. – А на базарі той же літр коштує 10 гривень! Хіба буде нормальний господар так тяжко працювати собі у збиток? Тож я вирішив самостійно переробляти молоко і возити на ринки до Котовська або Одеси. Бувало, що син-студент приїжджає на вихідні, завантажується сметаною і домашнім сиром, везе до Одеси, продає все на ринку і має гроші на прожиття у місті. А що робити? Треба ж якось вчити дітей. Що стосується можливих нововведень і створення кооперативів, то особисто я не проти цього. Тим паче, що останнім часом я й сам замислююсь над придбанням доїльного апарата. По-перше, це полегшить важку працю, а по-друге, забезпечить європейські норми щодо виробництва молока з мінімальним використанням ручної праці. Головне – щоб нас не обманювали і не вийшло так, що той, хто тяжко трудиться, – має копійки, а той, хто скуповує молоко, – будує двоповерхові будинки і відпочиває на курортах.
Валентина з Новопавлівки тримає чотирьох корів. Мало не щодня вона – на базарі у Фрунзівці:
– Якщо заборонять торгувати молоком – продам корів. Здавати молоко заготівельникам не буду – це ж насмішка: ходиш біля тієї корови, сили вкладаєш, а приймають майже утричі дешевше, ніж на ринку. Не хочу набивати комусь кишені. І побачимо: поп’ють того штучного молока – тоді не такої заспівають! Страшно: більшість селян живе саме з продажу молока, хоч утримувати худобу важко, та що поробиш.
Її сусідка-продавчиня висловила оптимістичніший прогноз. У господарстві Ганни лише одна корова-годувальниця.
– У мене діти ще навчаються, тож торгівля молоком – додаткове джерело доходу. Якщо ж заборонять, то молочний ринок піде в тінь: будемо продавати вдома, розвозити клієнтам… А що ж робити? Для багатьох селян це єдиний заробіток.
Щодо м’яса, то тут простіше. Сьогодні багато жителів Фрунзівського району здають туші заготівельникам. Мовляв, зарізав кабанчика – і маєш копійку. Везти на бійню ніхто не буде, бо всі розуміють, що задарма ніхто не колотиме свиню так званим гуманним способом. Обговорюючи цю тему посеред ринкової площі, почула різні думки, та найбільш запали в душу роздуми одного молодого чоловіка:
– Знаєте, мій сусід Іван вже не один рік займається вирощуванням свиней. У його господарстві – не один десяток кабанців та льошок. Та коли я випадково потрапив до нього у гості, то був приємно здивований: тварини утримуються у зразковій чистоті, для їх забою збудоване окреме приміщення з лебідкою, холодильником, алюмінієвими столами та спеціальним посудом. Таке враження, що я потрапив на міні-завод, де не пролетить жодна муха і все робиться в умовах належної санітарії. З другого боку, в мене є й інший сусід, який ріже свиню раз на рік. Я сам бачив, як він витягував її із суцільного багна і розбирав тушу безпосередньо на подвір’ї, робив домашні ковбаси в антисанітарних умовах. І потім цю продукцію вивозив на базар. Тож створення забійних пунктів – це, з одного боку, добра справа. Головне, щоб люди не мали збитків, бо вже сьогодні свинарством займаються лічені жителі району.
Ось із такими настроями люди живуть в очікуванні змін. Звичайно, переважна більшість переконана, що із запровадженням нових європейських стандартів селянам все ж таки запропонують якусь альтернативу. Бо сьогодні не можна бездумно копіювати закордонний досвід. Яким би хорошим він не був. Можливості в нас не ті. Та й менталітет інший…
