У дні зростання цін ця ретро-пісенька, схоже, набула другого дихання. Плату за проїзд у маршрутці піднято з 3 до 5 гривень. На далекому плечі, як, наприклад, у маршрутці № 540, що йде від Нового базару в Одесі до Хлібодарського, – з 5 до 7 гривень. Пішки, хоча й довше, але дешевше.
У перший день цінового шоку пасажири в автобуси практично не сідали. Особливо на лініях, які продубльовано тролейбусами і трамваями. На селище Котовського або у слобідську далечінь все одно їхали, бо немає вибору.
Керівники підприємств-перевізників резонно заявляють про економічну обґрунтованість підвищеного тарифу. Те ж чуємо й від пекарів, які посилаються на транспортну складову, закладену у вартість кожної буханки. Від енергетиків, які не можуть бути байдужими, коли зростають ціни на продукти і проїзд. Від водопостачальних організацій, які враховують ціни на енергоносії. Одне слово, ситуація: куди не кинь, усюди клин. Тільки на зупинках мовчки супляться громадяни, для яких ніхто не вивів логічних обґрунтувань до підвищення зарплат і пенсій.
Водії терпляче чекають, коли народ дозріє до необхідності платити за квиток по-новому. І відводять очі, коли у них запитуєш, чому так: коли йшлося про підняття тарифу з 3 до 5, долар був 42 гривні, але тепер 26, – чи не знизити плату хоча б до чотирьох гривень? Але як контраргумент доводиться чути скаргу на дорогий бензин, запчастини, – одне колесо, мовляв, коштує три тисячі, і те за старими розцінками.
При натяку, що, крім зарплати, вони мають приробіток, оскільки пасажири протягом маршруту входять і виходять, але кожен платить, водії різко обривають розмову.
До якої ще межі – до 7, до 10 гривень можна піднімати вартість проїзду? Економісти не кажуть. Очевидно, їхні обґрунтування зводяться до визначення верхнього бар’єру платоспроможності громадян. «П’ятірка» на спробу ще прийнятна.
До речі, ціни зростають, а сервіс залишається як і раніше низьким. Будь-який користувач автобусом відчув на собі, що машини в кепському технічному стані. Вікна не відчиняються, дахові люки під час дощів течуть, вентиляції немає. Про кондиціонери й заїкнутися не випадає. У літню спеку пасажири в салонах задихаються й обливаються потом. Підлоги не милися від приймання автобуса в експлуатацію. Поруччя не протираються, вони неприємно липкі від тисяч доторків. Чохли на сидіннях засалені до блиску скоринкою бруду, що їх покриває. Водії їдуть так, мовби їх ніхто не вчив рушати плавно. Машину смикає. Мов дрова везуть. І при цьому встигають нагрубити. Маршрутники знають правила руху, але не вміють працювати з людьми. У Європі за таку антисанітарію й поведінку водія давно позбавили б ліцензії. Але ми до Європи не доїхали. А для середньоарифметичного українського користувача й такий сервіс годиться?
Кому не по кишені й потрібно подолати порівняно невелику відстань, ідуть пішки. Їх обдмухують гаром маршрутні таксі, що мчать мимо.
