Олександр Полинников – відомий оператор і кінорежисер. Він працював у картинах «Бережіть жінок», «Д'Артаньян і три мушкетери», «Пригоди Електроніка» і багатьох інших. Нещодавно Олександр Миколайович приїжджав до Одеси, де закінчив зйомки своєї нової картини «Хресна».
Сьогодні О. Полинников – черговий герой нашої кінорубрики.
Довідка
Олександр Миколайович Полинников – радянський і російський кінооператор і кінорежисер. Лауреат Державної премії СРСР 1982 року.
З 1968 року працював оператором-постановником Одеської кіностудії. Зняв понад 30 фільмів як оператор і режисер.
– Олександре Миколайовичу, пропоную традиційне запитання: з чого все починалося, чому Ви пов'язали своє життя з кіно?
– Це почалося ще в школі. Я жив недалеко від Сімферополя – чотири кілометри, а вчився в місті. Я записався в театральний гурток при Будинку вчителя. У мене був прекрасний викладач, колишній режисер Кримського театру на прізвище Підручний. А моя перша роль – це роль… собаки – у постановці за оповіданням Антона Чехова «Розмова п'яного з собакою». Я сидів у будці й гавкав.
У 1968 році закінчив операторський факультет ВДІКу і приїхав до Одеси на кіностудію. Один із перших фільмів, у якому я працював асистентом оператора, – «Короткі зустрічі». До речі, я доклав руку до того, щоб умовити режисера картини Кіру Муратову знятися в головній ролі. Адже акторка, яку затвердили, кудись пропала в буквальнім значенні. Вважаю, що Кіра Георгіївна зіграла дуже непогано.
– Ваша перша режисерська робота – це прекрасний музичний фільм «Бережіть жінок». Розкажіть про нього.
– Ми знімали на території кіностудії та в одеському порту. Погоджуся, що картина вийшла, і не тільки тому, що в ній були чудові актори. Кіноглядачів зачарувала музика Юрія Антонова. Мені його порадив залучити до зйомок режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич, який нещодавно пішов із життя. Я послухав платівку Антонова й поїхав до нього, до Москви. Ми познайомилися, я дібрав кілька пісень і вставив їх у картину. Але ж Юрія тоді не пускали на телебачення через конфлікт. І так вийшло, що завдяки фільму пісні Антонова пробилися на телеекран. Щоправда, його самого в кадрі не було, але його ім'я та прізвище були зазначені в титрах. Потім з Юрієм ми перетиналися в Москві на якійсь дискотеці й навіть разом проспівали.
– Ви згадали Георгія Юнгвальда-Хилькевича. Які про нього залишилися спогади?
– Вважаю його своїм учителем. Свою найпершу картину, як оператор, на Одеській кіностудії я знімав з ним. Георгій мені дав дуже багато. За професією художник, він навчив мене дивитися на світ через рамки видошукача. Показував мені, як треба робити, наприклад, натурні зйомки, як вибирати кадр, і в мені це залишилося. Я завжди його згадую з повагою та вдячністю. Останній раз ми зустрілися у 2008 році на картині «Повернення мушкетерів». Юнгвальд-Хилькевич сказав, що йому потрібно дозняти кілька кадрів, а оператора немає. І ми дозняли це в Москві, а більша частина картини знімалася під Одесою.
– Олександре Миколайовичу, «Приморський бульвар», дозволю собі таку думку, – Ваша найкраща режисерська робота. Ви згодні?
– Важко оцінювати себе. Але спасибі за добрі слова. «Приморський бульвар» мені особливо дорогий, адже це картина про мою улюблену Одесу. А фільм примітний тим, що в ньому, по-моєму, уперше в СРСР ми відзняли готові відеокліпи. Причому на старій техніці й без комп'ютерів! До фільму ввійшли вісім пісень-кліпів. Грав ансамбль «Веселые ребята», музику написав В'ячеслав Добринін. Пісні ці стали популярними наприкінці 80-х років.
У картині знімалися прекрасні актори – Олександр Кузнєцов, Ольга Кабо, Анатолій Равикович. Також перший раз у житті знімався покійний Ілля Олейников. Потрапив у картину випадково. І зіграв добре.
– У цій картині знялася Ваша майбутня дружина Ганна Назар’єва. А взагалі із дружиною-акторкою працювати легше чи важче?
– Дуже складно! Адже завжди треба доводити, що вона – гарна акторка й знімається не тому, що моя дружина. Тим більше, я знаю її можливості й завжди вимагав від неї більше, ніж від інших. Але я не був єдиний у вітчизняному кіно, хто знімав свою половину. Той же Герасимов знімав Макарову, а Наумов – Бєлохвостікову. І у нас, і в Америці є цілі кінодинастії. А чому б і ні, якщо виходить гарний фільм.
– Нещодавно знімали нову картину на території Одеської кіностудії. Якою Ви її побачили?
– Усе дуже змінилося. Уже немає багато чого, що було, а те, що залишилося… Одне слово, треба наводити лад. Я чув, що цього року, крім надання орендних послуг, кіностудія почала знімати своє кіно. Це дуже добре – і так має бути завжди. Я знайомий з генеральним директором студії Андрієм Звєрєвим. Знаю, що йому непросто, але він робить усе, що його в силах. Головне, щоб в Одесі знімали гарне кіно і його бачили глядачі. Звєрєв узяв не себе цей тягар. Він ділова людина, яка намагається добути гроші й розбудовувати студію. Усьому колективу кіностудії бажаю успіху і – зняти побільше гарних фільмів.
– Наостанок питання про Вашу нову картину «Хресна». Про що фільм?
– А я про нього говорити поки що не можу. Скажу тільки, що у фільмі буде багато цікавих акторів, зокрема з Одеси. На екрани він вийде наступного року. Користуючись нагодою, хочу побажати жителям Одеської області насамперед мирного неба над головою. Це головне. А Новий рік – це прекрасне свято, яке завжди зустрічаю в колі родини. До речі, свого часу я багато разів зустрічав Новий рік в Одесі. Останній раз – у 2013 році. Тож Новий рік в Одесі для мене – це по суті подвійне свято, і я бажаю всім щастя й добра.
