Ще півтора століття тому на березі річки Тилігул розкинулося самобутнє село Чижове. Ніби звичайний населений пункт, де люди живуть зі своїми клопотами, мабуть, такими ж, як і більшість українських селян. З першими променями сонця життя тут починає вирувати. Місцеві жителі пораються біля своїх обійсть, хтось підрізає виноград, хтось пиляє дрова, а хтось відрами носить воду.
Але то лише на перший погляд у людей звичні проблеми. Виявляється, що за час існування села тут побудували водогін, але він не діє.
– Як поживаєте? – запитую жіночку, яка сама працювала пилкою.
– Ой, і не питайте. Важко в селі вижити. Старість підкрадається, сили не ті. Живу сама й допомогти нікому, – розповідає Любов Сорока. – Ви не уявляєте, як це жити в хаті без води, носити її відрами з криниці. – А щоб ви побачили, яка вона брудна…
– А ось бачу у вас криничка, це ви нею користуєтесь?
– Та ні, її лагодити треба. Може, вже наступного року… А поки що ношу воду від сусідки. У нас із нею «бартер»: я її пострижу, а вона мені води дасть.
– Може, вам і не треба лагодити, а дочекатися, коли побудують водогін?
– Не вірю нікому, певно, за моє життя того не станеться, – з сумом констатує жінка.
Любов Михайлівна, колишня доярка, селянка з натрудженими руками, розповіла, що не вона одна потерпає – носить воду відрами, а всі в Чижовому. Особливо сусіди, що тримають худобу, яку треба поїти. Щоправда, іншій сусідці – інваліду на милицях, відро води принесе соцпрацівник.
Влітку, звісно, найтяжче…
– Молодь тікає, не хоче миритися з такими труднощами. Так і село може вимерти, – говорить співрозмовниця. – ФАП уже закрили. Школа лишилася…
Я ще довго ходила селом і розмовляла з людьми. Ніяк не вірилося, що у ХХІ столітті можна користуватися інтернетом, але водночас мріяти про водогін.
Зустріла й кількох мешканців, які для себе вирішили це питання. У них своя «артезіанка», звідки насосом качають воду прямісінько до хати. Але таке задоволення не з дешевих і більшості селян не по кишені.
– Ми розраховуємо лише на себе, тож нам не потрібен водогін, – зазначив Анатолій Кордонський.
Розповів, що близько десяти років тому було виділено майже 300 тисяч – і по селу проклали водогін. Але роботи не завершили.
Що про це думає місцева влада, я вирішила довідатися у голови районної ради Віталія Мосійчука.
– Хоча на посаді я лише півроку, про цю проблему знаю і вона на контролі. Більше того, завдяки депутату обласної ради Князю Хачатряну, який почав працювати над вирішенням проблеми, вже скоро будуть зрушення. Водогін буде добудовано і вода точно з’явиться в оселях.
Своєю чергою Князь Хачатрян розповів, що до нього звернулися мешканці села із проханням допомогти. Нині в обласному бюджеті вже передбачено 600 тисяч гривень. Планується пробурити свердловину, встановити водонапірну башту та закінчити водогін.
– Я розумію, що селянам дуже важко, тому докладу всіх зусиль, аби влітку вони були з водою, – сказав депутат обласної ради.
Спочатку після спілкування з селянами охопив сум за тим, що село, яке за роки свого існування пережило багато труднощів, і досі не має елементарних речей. І все ж є промінь надії, що на вулицях Чижового буде свято.
