Туреччина залишається в центрі уваги міжнародної громадськості.
За невдалою спробою військового перевороту керівництво країни провело низку заходів щодо усунення й нейтралізації супротивників режиму Р.Т. Ердогана. На три місяці запроваджено надзвичайний стан, частково припинено дію Європейської конвенції з прав людини, вченим і викладачам вузів країни заборонено виїзд за кордон, масовою кількістю усувано від роботи, затримувано й арештовувано впливових військовиків, високопоставлених чиновників, прокурорів і суддів, викладачів. За даними західної преси, третину генералів затримано, звільнено або усунуто від служби близько 30 тисяч чиновників держапарату, 21 тисячу викладачів. Загалом у немилості опинилися вже близько 60 тисяч осіб. Позбавлено ліцензій 24 радіо- й телестудії. Усе це відбувається під гаслом викорінювання «паралельних структур у системі правосуддя, освіти, ЗМІ та військовій сфері, створюваних під керівництвом і за участю Фетхуллаха Гюлена», який мешкає нині у США і вважається запеклим ворогом Ердогана. Водночас, як пише німецька «Die Welt», турецький лідер заявляє, що надалі «країна ні на крок не відступить від демократії».
Реакція керівників західних країн на турецькі події загалом полягає в закликах до дотримання конституційного ладу, прав і свобод людини, демократичних норм, якнайшвидшої нормалізації внутрішньополітичного становища. За словами британської «The Guardian», про «готовність допомогти Туреччині в нормалізації ситуації» висловився президент США Обама, про «захист демократичних цінностей у країні в цей складний час» говорила і претендентка на президентський пост Гілларі Клінтон. Кандидат у президенти від республіканської партії Дональд Трамп, за свідченням німецької «Die Frankfurter Allgemeine Zeitung», заявив про те, «що він з великою повагою ставиться до того, що Ердоганові вдалося утримати ситуацію».
Водночас у заявах глави зовнішньополітичного відомства ЄС Федеріки Могеріні та міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра відверто виражається стурбованість неадекватністю вжитих керівництвом Туреччини заходів, обмеженням прав людини, плюндруванням демократичних норм і свобод, репресіями стосовно значної частини населення. До бомбового ефекту призвели заяви окремих турецьких керівників та мусоване в турецькій пресі питання про повернення смертної кари. Сам же Ердоган, посилаючись при цьому на якусь «вимогу щодо цього з боку народних мас, яку не можна ігнорувати», висловився, як пише «Die Frankfurter Allgemeine Zeitung», таким чином: «По що я мушу цілі роки тримати путчистів у в’язниці й годувати їх? Люди, які втратили своїх близьких і рідних, хочуть скорого остаточного розв’язку». Безумовно, такі заяви не можуть залишитися непоміченими в цивілізованих країнах. У Туреччині виняткове покарання було скасоване 2004 року, що було однією з умов для прийняття до ЄС. Самі лише міркування про можливе повернення страти, підкріплювані суворістю заходів режиму стосовно незручних і підозрюваних у нелояльності громадян, можуть призвести до остаточного зриву багаторічних спроб Туреччини завершити процес інтеграції в європейський світ.
80-мільйонна Туреччина є членом НАТО, має п’ятсоттисячне військо й розташована у стратегічно важливому регіоні на континенті. Немає сумніву, що внутрішньополітична ситуація в Туреччині впливатиме не тільки на військово-політичну й економічну ситуацію в Європі, але й загалом на перебіг світових подій.
