Після Водохреща у ЗМІ промайнуло повідомлення про те, що на Львівщині 52-річний чоловік помер за кілька хвилин по тому, як викупався в ополонці.

Обговорювалася організація безпеки, мовляв, якби на місці були люди, що подали б першу допомогу, то викликані медики, може, й застали б купальника ще живого і врятували б чоловіка, говорилося і про саму швидкість «швидкої» тощо. 

Але водночас архі­єпис­коп Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісі­чен­ко у своєму блозі звер­тає увагу на інший ас­пект ситуації. В дописі «Русскій мір» вислизає з ополонки» він, зокрема, за­зна­чає: «В останнє десяти­річчя поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята поширилася ще одна «скрепа», що має єднати українців із «русскім міром», – звичай хрещенського моржування». Слід окремо зауважити, що єпископ Ігор послідовно обстоює київську церковну традицію. У своїх проповідях і публікаціях він проводить ту думку, що повернення значної частини народу до християнства, яке спостерігається в останні десятиліття, аж ніяк не приречене на фатальну пов’язаність із московськими довколацерковними ідеями, серед яких є чимало вигадок, аж ніяк не канонічних. Зокрема й традиція купатися в ополонках на свято Богоявлення – по-народному, на Водохреще. Єпископ вдається до історико-культурного аналізу і доходить висновку, що цей дикуватий звичай, маючи корені в етнічних чинниках формування російської національності довкола Москви та проблемах віровизнавчої маніфестації при репресивно-атеїстичному режимі, не має ґрунту в догматичних і обрядових підставах християнської релігії. Крім того, він чужий як українській культурі, так і київській церковній традиції. Купання в ополонці не має стосунку до «відновлення хрещення», не «змиває з людини гріхи» (на те є церковні таїнства), та й просто для здоров’я без попередньої підготовки не є корисним. 

Що ж до так званих моржів, то дбати про своє здоров’я – справа достойна, і якщо хтось хоче гартуватися, то на те немає заборони в жодній із християнських конфесій. Треба тільки консультуватися в цьому разі з лікарями, а не з забобонними бабами та їхніми покровителями з учорашніх семінаристів, які беруть на себе функцію мало що не церковних соборів.