Болград святкує

Щороку останні дні серпня для мешканців Болграда напрочуд врожайні на свята. Так вже збіглося, що, відсвяткувавши День українського прапора і День незалежності України, болградці 25 серпня знову збираються в центрі міста, аби відзначити відразу дві події: день звільнення Болграда від німецько-фашистських окупантів і День міста.

Незабутнє

Помітила: у невеликих містечках такі святі дати відзначають по-домашньому тепло і зворушливо. Болград у цьому сенсі не виняток. З самого ранку святково одягнені містяни з квітами в руках поспішали до головної міської площі, де встановлена сучасна сцена, і де мав відбутись мітинг-реквієм пам’яті. Цього дня і віталися люди не буденним «Доброго ранку!», а казали «Зі святом вас!». Причому звучало це так радісно і щиро, що здавалося, атмосфера свята розчиняється в повітрі, наповнюючи все навкруг і урочистістю моменту, і власною причетністю кожного до події, яку вони відзначають. Особливого шарму зібранню надавало різномов’я – повсюдно звучала болгарська, українська, російська. І найдивніше, всі прекрасно розуміли один одного. Болград – полінаціональне місто.

…Біля сцени – школярі з портретами героїв, які загинули, визволяючи Болград у далекому 1944 році. Містяни знають їх поіменно, і свято бережуть пам’ять про подвиг, якому цьогоріч виповнилося 74 роки.

Мітинг-реквієм відкрив міський голова Сергій Димитрієв. Він, зокрема, відзначив, що, на жаль, монумент воїнам-визволителям ще недобудований, тож квіти покладали до його постаменту. «Але найближчим часом меморіальний комплекс відкриємо обов’язково», – пообіцяв мер.

Привітали болградців заступник голови районної ради Михайло Садаклієв, письменник, журналіст і дипломат Іван Нєнов, представники громадських організацій і духовенства.

А по закінченню урочистостей для всіх бажаючих двері відкрив «музей бойової слави», розташований у міському Будинку культури. Тут же пройшли показові виступи юних вихованців шкіл з карате й айкідо.

Гості були в захваті

На свята до Болграда приїхала офіційна делегація з республіки Болгарія. А саме – представники общини Тунджа, з якою болградці мають побратимські зв’язки. Після мітингу болгарські гості поклали квіти до пам’ятників засновникові Болграда Івану Інзову, великому другу і опікуну бессарабських болгар, а також до пам’ятнику болгарам-ополченцям часів російсько-турецької війни. А далі гості побували на виробничих підприємствах.

Ми просто у захваті і від міста, яке з року в рік гарнішає, і від людей, які так сердечно нас зустрічають, – поділилась враженнями член делегації  Елен під час відвідин Болградського виноробного заводу (торгова марка «БВК» – Авт.).

Наш завод був запущений ще у 1901 році, – розповів головний менеджер підприємства Дмитро. – Сьогодні він переживає нове відродження. І, незважаючи на свята, навіть у вихідні, ми працюємо, бо розпочався збір винограду. Для нас це – гаряча пора. 

А головний технолог Надія провела коротеньку екскурсію по заводу і розповіла про процеси народження та становлення болградських вин. А потому якість продукції ми всі змогли оцінити на імпровізованій дегустації. І оцінили! Білі, червоні, сухі, десертні натуральні вина отримали найвищу оцінку із вуст досвідчених та вибагливих болгарських виноробів, відомих на весь світ своєю майстерністю. Їх вердикт: вино прекрасне!

Гідно оцінили гості і продукцію Бол­градського сироробного заводу. Це підприємство – ще одна родзинка промислового Болграду, яка сьогодні також відроджується. Дата заснування підприємства – далекий 1944 рік. Нині на заводі закуповують і встановлюють сучасне технологічне обладнання. Підприємство вже відзначилося якістю своєї продукції на багатьох конкурсах, зокрема, його сири були удостоєні премії «Золотий Ертсмейкер», загальнонаціональної премії та золотої медалі «Вища проба» за виготовлення високоякісної, конкурентоспроможної продукції «Сирів голандських за класичною технологією». Тут запроваджена і діє Міжнародна система якості та безпеки ISO 9001:2001. Асортимент якісної, стовідсотково натуральної продукції вражає: від елітних твердих сирів на основі козячого, овечого, коров’ячого молока, до йогуртів, сироватки, м’яких сирів, тощо. Продумана і цінова лінійка на будь-який гаманець. Наприклад, якщо сир «Фета» з коров’ячого молока вартує 130 грн/кг, то «Буджакський» з козячого обійдеться в 375 грн/кг. Але, звичайно, найголовніше – це якість і натуральність сирів при виробництві яких не застосовують ні стабілізатори, ні підсилювачі смаку. Тож болградцям є чим гордитися, навіть сьогодні, в такі непрості часи.

«Любому місту – 197!»

Під цим девізом пройшли вечірні святкування, в програмі яких значилась безліч заходів: вело- і мотопробіги, виставка декоративно-прикладних робіт, флешмоб, парад «Мій  перший  екіпаж», учасниками якого стали мами з малюками в дитячих візочках; а ще гала-концерт, фейєрверк-шоу і т.ін. Неподалік головної площі міста допізна працював дитячий майданчик з каруселями, батутами, гойдалками. Зі сцени городянам зачитали вітання від народних депутатів України Олександра Урбанського та Атона Кіссе. А потім керівники міста і району вручили передовим працівникам комунальних підприємств Болграда трудові нагороди. І не лише. Цього року сесія міськради підтримала звернення Громадської організації «Фонд імені І.М. Інзова» про присвоєння вченому-археологу, автору багатьох наукових і науково-популярних робіт, болградцю Михайлу Агбунову звання «Почесний громадянин міста Болграда». У 2009 році з-під його пера вийшов значний фундаментальний твір «Генерал-попечитель», про Івана Микитовича Інзова. На жаль, автор трагічно пішов із життя за кілька місяців до публічної  презентації цього твору в рідному Болграді… Михайло Агбунов став четвертим кавалером цього звання. А першим у списку значиться сам Іван Інзов…

Місто розвивається. Але…

За ті кілька років, що я не була в Болграді, місто змінилось. Особливо центральна його частина. З’явились і продовжують зростати гарні новобудови, тротуари повсюдно вдягаються в сучасну плитку, відкриваються нові пам’ятники. Вже майже відремонтований славетний Болградський собор, який свого часу постраждав від пожежі. Хочу підкреслити і таку деталь: не кожне велике місто може похизуватись настільки багатим на експонати і доглянутим музеєм, як Державний  історико-етнографічний музей в Болграді. З року в рік його фонди поповнюються, в залах діють тематичні виставки. Опікується закладом директор Марія Куємжи, якій вдалось перетворити музей на один з найбільш відвідуваних культурно-освітницьких осередків, де постійно відбуваються тематичні вечори, читання, зустрічі з цікавими людьми. 

Коротко кажучи, про зміни у місті на краще говорити легко і просто. Складніше і важче – про проблеми, бо це боляче. В Болграді вони існують. І про три з них я скажу.

Перша – питна вода. У міському водогоні вона солонувата на смак і часто має неприємний запах. Особисто я пити її так і не змогла.

Друга – повітря. Ледве наша маршрутка в’їхала в межі Болграда, як салон заповнив сморід.

Це ще нічого, – пояснила місцева мешканка, побачивши, як гості починають затуляти носи руками. – От коли від свинокомплексу вітер дме на місто, тоді й справді гаси світло! Дихати нічим. 

Виявляється, свинокомплекс, дозвіл на будівництво якого свого часу власники зуміли вибити у міськради, пообіцявши, правда, що це буде сучасне екологічне виробництво з усіма необхідними очисними спорудами, – сьогодні став для міста бідою. Бо відібрав у людей частину атмосфери.

І третя – озеро Ялпуг. Ще недавно воно вважалось найбільшим в Україні резервуаром прісної води. Сьогодні на цю, колись безкрайню водойму, без сліз дивитися не можна: замулена, заросла очеретами і водоростями… Озеро тихо гине. Мер Сергій Димитрієв говорив, що нібито на спасіння Ялпуга виділено європейський грант... Може, й справді, Європа нам допоможе, але не слід забувати: на Бога надійся, а сам не зівай. То ж маємо щось робити для збереження бессарабської водної перлини!

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті