Добре пам’ятаю, як 5 грудня 1941 року, на станції Ряжськ-2 Рязанської області вивантажувався 520-й окремий мінометний дивізіон 342-ї стрілецької дивізії (потім 121-й гвардійський) як, отримавши 120-міліметрові міномети, наш дивізіон на кінній тязі підтримував наступаючі війська Західного фронту, що визволяли міста і села Рязанської і Тульської областей.

Ні відчайдушний опір гітлерівців, ні тріскучий мороз, що досягав 40°, не змогли стримати порив радянських воїнів, що брали участь у зимовому контрнаступі. У нашій батареї відзначилися одесити Олександр Москальов, Борис Барабанов, Георгій Райкович, Віктор Язиков та інші.

Відступаючи, німецькі війська спалювали села, забираючи їх мешканців. В ніч на 1-е січня наша дивізія та інші з’єднання несподіваним фланговим ударом звільнили старовинне місто Бєлєв, розташоване на ріці Ока. Ми, мінометники, отримали наказ перепочити у приміщенні школи, де щойно перебували врятовані втечею німці, що відзначали біля прикрашеної свічками ялинки Новий рік.

Ми на дерев’яній підлозі розсілися довкола ялинки і , наче за командою, з фляг, що зберігали щоденну 100-грамову норму горілки, яку видавали, підняли тост: ”З Новим роком, з перемогою!”. Згадали рідних і Південну Пальміру.

Минуло приблизно години три, і наш дивізіон взяв курс з Тульської на Орловську область під командуванням випускника Одеського піхотного училища Героя Радянського Союза Івана Петровича Мартинова, нині генерал-лейтенанта у відставці, що проживає у Москві.