З часу оголошення в Україні епідемічного стану з туберкульозу – з 1995 року – захворювання невпинно зростає. Саме через туберкульоз країна щороку втрачає до 7-8 тисяч життів своїх громадян. Несприятлива епідситуація з туберкульозу склалася і в Одеській області.
У 2003 році захворюваність всіма формами туберкульозу в області становила близько 80 на 100 тисяч населення (проти 41,7 у 1994 році). Якщо проаналізувати ситуацію з 1995 по 2003 рік, то побачимо, що у перші чотири роки приріст захворюваності становив 10,3%, у наступні роки – 7,6%. Уповільнення швидкості епідпроцесу на останньому етапі більше, ніж на третину, однак, не викликає великого оптимізму. Так, є певна стабілізація. Але сподіватися на спонтанне зниження такої високої захворюваності до вищезазначеного епідемічного показника (41,7) найближчим часом не доводиться. Досвід роботи з туберкульозом у колишньому СРСР показав, що для зниження захворюваності вдвічі у повоєнні роки знадобилося понад 20 років. У нинішніх, далеко не благополучних, соціально-економічних умовах термін боротьби за такий показник може бути тривалішим.
Епідемічний процес сучасного туберкульозу, на наш погляд, має трирівневий характер. Основна епідемія охопила доросле населення , яке становить 95% від загального числа хворих. Менша, але за останні три роки досить тривожна, захворюваність відзначається у підлітків. На третьому місці – стабільно спорадична захворюваність серед дітей: віком до 14 років вони щороку становлять до 2% від тих, хто вперше захворів всіма формами туберкульозу.
За роки епідемії в Одеській області діти хворіли на туберкульоз у 10 разів рідше, а підлітки (до 2000 року) – у 5 разів рідше, ніж дорослі. Причина такої великої різниці зрозуміла: дітей і, меншою мірою, підлітків рятує активний потенційний імунітет. Хворіють, як правило, лише не прищеплені і частково прищеплені, в основному, які перебували у контакті з туберкульозними хворими, діти і підлітки. За останні три роки темп приросту захворюваності у цій категорії населення знизився завдяки застосуванню в нашій області додаткових позапланових щеплень та екстреній вакцинопрофілактиці БЦЖ в осередках активного туберкульозу.
Якщо проаналізувати загальну ситуацію по області, то побачимо, що підвищені темпи зростання захворюваності з року в рік характерні для Савранського, Ширяївського, Біляївського, Саратського, Овідіопольського районів. Викликає тривогу запізнене виявлення хворих. Так, наприклад, в Ананьївському, Балтському, Болградському та Кодимському районах більшість знову виявлених хворих виявилися уже бактеріовидільниками з деструктивними явищами у легеневій тканині. По області же на такій стадії туберкульозу виявляється близько 50% серед тих, хто вперше захворів.
Статистичні дані свідчать і про значне ослаблення колективного поствакційного імунітету у підлітків, серед яких вельми недоречно з 1996 року була скасована третя ревакцинація БЦЖ у 17-річному віці. На сьогодні провадяться дві ревакцинації – у 7 і 14 років. Очевидно, цього недостатньо для підтримки на належному рівні колективного імунітету у середовищі підлітків, а також серед дорослих юнаків.
Туберкульозна інфекція і в умовах епідемії залишається все ж таки керованою, але переважно у дитячому і частково – у підлітковому віці, як доводить практика. Некерованою вона стає на головному ступені епідемії, а саме – серед дорослого населення.
Враховуючи в цілому несприятливу ситуацію з туберкульозу, що склалася в області і в Україні в цілому, держсанслужба області понад два роки тому внесла низку конструктивних, уже частково у нас реалізованих, пропозицій до Міністерства охорони здоров’я щодо введення додаткових щеплень в умовах епідемії серед явно уразливих контингентів дітей і підлітків. На жаль, їх поки не розглянуто.
Крім вакцинопрофілактики не менш ефективні й інші неспецифічні заходи захисту від цього небезпечного захворювання, передбачені, до речі, державною та регіональною програмами боротьби з туберкульозом. На першому плані, звичайно ж, соціальна профілактика, напряму пов’язана з підвищенням якості життя усіх шарів населення. Не менш важлива і санітарна профілактика, санпросвітробота серед населення, а найголовніше – раннє виявлення та лікування тих, хто вперше захворів на туберкульоз. Особливо наголошується на роботі з бактеріовидільниками паличок Коха, які потребують обов’язкового лікування у стаціонарних умовах до повного припинення виділення мікобактерій туберкульозу. Відомо, що таких хворих не можна допускати до роботи у дитячих та лікувальних закладах, на підприємствах харчової промисловості, громадського харчування, у торгівлі.
Ніхто не повинен перебувати у тісному контакті з бактеріовидільниками, особливо це небезпечно для дітей і підлітків, навіть прищеплених проти інфекції. На жаль, показники такого контактування з року в рік зростають. Лише за півріччя 2003 року число контактних дітей збільшилося на 21% відносно до показника аналогічного періоду 2002 року, а ізольована з тубосередків лише кожна десята дитина, що неприпустимо ні за якими санітарними нормами. Тому і захворюють діти і підлітки, незважаючи на вакцинопрофілактику.
Та все ж, саме цей специфічний захід був і залишається потужним засобом втримання туберкульозу, управління інфекцією серед дитячого населення області.
