Розповідати про бельгійську столицю Брюссель, мабуть, можна багато, додаючи з кожним абзацом свіжі барви і, в більшості випадків, – захоплені спогади. Не так давно у складі групи українських журналістів мені вдалося побувати у самому серці бабусі Європи і глянути на це місто власними очима. На жаль, короткий термін перебування у Брюсселі не дає підстави претендувати на монументальний твір, але деякими враженнями все ж хочеться поділитися.
Заснування Брюсселя датується приблизно 580 роком. Святий Жері, архієпископ Камбрійський, за легендою, перетнув, ризикуючи життям, Суанійський ліс і побудував маленьку каплицю на острові, на річці Сенні. А через сто років тут заснувався важливий посад, який називався Брукселе.
Перше враження від столиці багатющої держави у Європі дає міжнародний аеропорт, який можна порівняти хіба що з мегаполісом, звідки постійно злітають і сідають авіалайнери найбільших світових компаній. Аеропорт Брюсселя – це чітко працюючий механізм, який переслідує одну мету – пасажир повинен залишитися задоволеним від перебування тут.
Після приземлення наша група підходить до стійок, щоб поставити штемпель у паспортах. Мила дівчина у формі бере паспорт, відкриває першу сторінку і хвилин п'ять намагається нігтем підчепити фотографію, перевіряючи, чи не переклеїв я її. На обличчі у красуні дивна гримаса. Щось прощебетавши по-французькому, запитує: “Do you speak English?” Кажу, що з англійським є певні проблеми. Настає різке питання: “Why?” Чому? Пояснювати довго, тому волію за краще промовчати. Наступне запитання стосувалося наявності у мене грошей (з порожнім гаманцем до країни краще не їхати, можуть просто не пустити). На допомогу приходить наша супровідниця Наталя, яка пояснює допитливій представниці західної демократії, що я член групи українських журналістів. Знехотя штемпель опускається на сторінку паспорта. Так, 11 вересня 2001 року змінило наш світ...
Брюссель вражає відсутністю пилу і бруду. Люди, не побоюючись забруднитися, відпочивають на сходинках будинку біржі, на бруківці центральної площі міста Гранд-пляс, у той час, коли тут проходять різні музичні вистави, і пластмасових стільчиків на всіх катастрофічно не вистачає. Спеціально придивлявся до нижньої частини кузовів автомобілів під час дощу (дощ для Брюсселя – найбільш нормальний стан природи). Машини мокрі, але зовсім чисті!
Відсутність бруду у бельгійській столиці, на жаль, з лишком компенсується великою кількістю побутового сміття на вулицях: недопалків, стаканчиків, баночок, газет та іншого. Щоправда, раннього ранку все це зникає, завдяки праці значної армії двірників, які щодня ліквідовують сліди туристичної навали. Зустрічав у місті і смішні приклади західної передбачливості. На бордюрі великого басейну біля собору Святої Катаріни, який також страждає від туристів, які поїдають поруч за столиками лобстери, красуються вмуровані у цемент латунні таблички з написом: “Воду не пити!” Як кажуть, краще попередити, ніж недоказати.
Окрема тема для розповіді – бельгійські автошляхи (як втім, і в інших країнах Західної Європи). Цю тему нехай вивчають наші шляховики і міська влада. І хоча б частково перенесуть їхній досвід і технології на зранені одеські вулиці. Наведу лише один приклад. Як ви гадаєте, чим робиться розмітка на брюссельських брукованих вулицях? Правильно, білим кругляком, а не фарбою.
Увечері Брюссель перетворюється у величезний ресторан. Прохід центральними вулицями, заставленими з обох боків столиками, настільки вузький, що мимоволі очі дивляться у тарілки відвідувачів численних пахучих закладів. Запахи морепродуктів просто дурманять. Лобстери (великі морські раки), кальмари, устриці, краби, мулі (варені мідії) виставлені напоказ у кожному кафе і ресторані, господарі яких щосили намагаються не упустити жодного потенційного клієнта. Все це “неподобство” щодня запивається декалітрами різноманітного пива, без якого Бельгії, мабуть, і не існувало б (нам розповіли, що тут є пивний ресторан за назвою “Миттєва смерть”, де подають ну дуже специфічний вид цього напою). А взагалі, бельгійські страви досить смачні. Можливо, це пояснюється тим, що населення країни складається з жителів півночі - фламандців, жителів півдня - валлонів і німецькомовних жителів у східній частині країни (у Бельгії три державні мови - нідерландська, французька і німецька). Кожна з народностей і вносить свою частку до елементів куховарського мистецтва.
Політика країни стосовно іммігрантів найлояльніша у Європі. Після трьох років проживання тут, маючи роботу і розмовляючи якоюсь із мов країни, можна подавати документи на одержання громадянства. Навіть якщо прийде відмова, прохач може звернутися з апелляцією спочатку в одну, потім в другу, у третю і так далі інстанції, кожна з яких розглядає справу приблизно рік. Але з країни нікого не висилають. Потрапляючи до Брюсселю, одразу впадає в око велика кількість чорношкірого населення і вихідців з арабського світу. Проте, незважаючи на таке національне різноманіття, криміногенна ситуація тут досить спокійна.
Символ бельгійської столиці – всесвітньо відомий Маннекен-Піс (“Хлопчик, що пісає”) – невеликий, обгороджений ґратами фонтан, на узвишші якого стоїть бронзове хлопча і справляє природну потребу. Хлопченяті вже кілька століть і городяни з теплотою називають його “найстаршим громадянином столиці”. Існує безліч легенд про походження скульптури, згідно з одною - хлопчик, таким чином, загасив ґніт, запалений ворогами, і врятував місто. Словом, Маннекен-Піс майже 400 років стоїть у центрі Брюсселя і займається тим, чим займається.
Закордонні гості, які відвідують Брюссель, вважають своїм обов'язком піднести хлопчику Пісу подарунок у вигляді національного костюма – скульптура з'являлася перед глядачамиій в костюмі індіанця, і французького революціонера, і моряка, і льотчика, і в незліченній кількості іншого одягу. Розповідали навіть, що під час веселих свят дитя пісає справжнім пивом. До речі, у символа є “бойова подруга” - дівчинка, що пісає, знаходиться за декілька кварталів і споруджена зовсім недавно. Правда, у цьому скульптурному винаході бельгійський натуралізм перевершив сам себе.
Брюссель – це столиця Євросоюзу, тут же знаходиться штаб-квартира НАТО, куди, власне, група наших журналістів і приїхала з ознайомчим візитом. Але про це пізніше…
Одеса - Брюссель - Одеса
