Що характерно для шахрая? Те, що дедалі частіше цей шахрай видурює гроші від знайомих, досить близьких йому людей. Притому ніхто нікого не ловить у непроглядній пітьмі і не приставляє ніж до горла, щоб забрати гроші. Жертви віддають їх самі і охоче… По приклади далеко ходити не потрібно.
«Круте» посвідчення
Одного чудового жовтневого дня 2004 року до Хмельницького відділення міліції Одеси надійшла заява за фактом шахрайства. Потерпілі втратили значну суму грошей – 4 тисячі 300 доларів. Притому віддали кревною працею зароблені зелені купюри абсолютно добровільно.
А все починалося з цілком зрозумілого бажання мати автомобіль. Майбутні жертви шахрайства були людьми середнього віку з рівнем статку ледь вищим за середній. Властиво, їздити хотіли не на “Запорожці” і навіть не на “Жигулях”. Душа жадала іномарки, гарної, нової і бажано якомога дешевшої. Адже є ж люди, що можуть дістати все! Така людина і зустрілася сімейній парі, що прагла нового авто.
Власне кажучи, з Андрієм вони познайомилися давно. Респектабельного вигляду молодик бував у них вдома, навіть був присутній на дні народження господаря.
Дебелий (у 30 років вага понад 100 кг), чудово вдягнений брюнет, що згадував у розмові прізвища впливових осіб, умів поводитися в колі знайомств і, за його словами, був племінником одного з відомих у нашому місті представників судового корпусу. Про роботу говорив таємничо, найближчим і довіреним людям, демонструючи загадкове посвідчення в дорогій обкладинці. А що крутіший суб’єкт, то він ближчий до життєвих благ – у цьому упевнені багато наших співвітчизників.
Десь після року знайомства з Андрієм (ім’я змінено) господар дому завів розмову про купівлю нового автомобіля.
Властиво, Андрій, який незабаром розповів про те, що в нього є знайомі на арештмайданчику в Києві, де є бажане авто, був сприйнятий як посланець фортуни. Машина “Ніссан-Альмера” 1998 року випуску чекала на власників у Києві на арештмайданчику і коштувала вдвічі менше, ніж при купівлі звичайним шляхом. Чому? Завезена в Україну нелегально, невелика подряпинка на корпусі, і взагалі, на арештмайданчику – осінній розпродаж, тому мрію потрібно терміново викуповувати.
Загіпнотизовані розповідями про неземну красу та дешевину жаданого авто, його майбутні власники видали “другові родини” 2 тисячі 500 доларів, він написав розписку і виїхав до Києва по машину.
За два тижні сімейна пара, що вже доглядала чохли й ароматизатор для нового авто, дочекалася довгоочікуваної звістки: гроші віддано, машина наша, тільки потрібно зробити дрібний ремонт. Це ще 800 доларів. При вартості аналогічного автомобіля в середньому 10 тисяч у.о. такі витрати – дрібничка. Процедура повторилася. Гроші в обмін на розписку – і “друг родини” відбув до столиці. Наступна поява Андрія відбулася, коли машина стояла на СТО, і в неї чомусь барахлив комп’ютер. На це видали 300 доларів. Суми зростали, і в цілому вартість нового автомобіля наблизилася до 4300 доларів, після чого Андрій зник. Притім класично: відключив телефони і виїхав із квартири.
Розгублені потенційні автовласники не змогли упокоритися одночасно з трьома втратами: грошей, друга, автомобіля і звернулися до прокуратури, що переслала заяву до міліції.
– Ми підняли форму 1, щоб з’ясувати місце помешкання шахрая, – розповідає оперуповноважений Хмельницького відділення міліції старший лейтенант міліції Анатолій Шостак. – А тут сюрприз: із квартири виписаний за рішенням суду. Стали проводити оперативно-розшукові заходи, визначати сьогоднішнє місце помешкання. Після зустрічей із людьми з його кола спілкування, з’ясували, що розшукуваний живе у співмешканки. Там його за кілька днів і взяли. Привезли до райвідділу, він одразу все зрозумів і запитав: “Це ви з приводу купівлі машини?”.
Властиво, оперів цікавило головне питання в цій справі: “Де гроші?”. І тут “племінник судді” підніс сюрприз усім: сума на купівлю, ремонт та інший марафет жаданого авто була банально просаджена в ігрових автоматах...
Знайомств, якими хизувався шахрай, у нього й близько не було – просто досить регулярно дивився телевізор і купував місцеві газети. Та й “дядько – суддя” про “племінничка”, як з’ясувалося, нічого не чув. А “круті” палітурки виявилися простроченим посвідченням однієї з приватних охоронних фірм, у якій шахрай колись служив звичайнісіньким охоронцем. Красиву ж обкладинку можна придбати в будь-якому підземному переході. Про те, що потерпілі звернуться до міліції, Андрій не думав, сподівався, що люди, які мають деякий стосунок до юстиції, не захочуть стати посміховиськом серед колег. Проте прорахувався.
Коли оперативники везли шахрая до райвідділу, він козиряв прізвищами, пропонував їм манну небесну, називав номера телефонів, по яких варто подзвонити – і всі борги оплатять. Говорив, зазначимо, досить переконливо. Але працівників міліції на ту мить турбувало зовсім інше: скільки ще людей ошукав колишній охоронець із незвичайними талантами базіки й афериста? Зараз це перевіряється.
Кухня за півціни
Іншу сімейну пару, що звернулася по допомогу до того ж Хмельницького райвідділу, “розвели” на меншу суму, хоча все в цьому житті відносно.
А от клюнув колишній військовик зі своєю дружиною на пропозицію шахрая Юрія знову-таки зі стандартної причини: хотів придбати потрібну річ щодешевше. Цього разу наживкою на гачку, за допомогою якого витягнули долари, був кухонний гарнітур. Властиво, обіцяли зробити його за ціною нижчою, ніж на Малиновському ринку.
Колись потерпілий служив зі столяром Юрою в одній військовій частині. Зустрілися випадково на вулиці, розговорилися. Віктору до нової квартири на Ленселищі потрібна була пристойна кухня, Юрій столярував – от і домовилися. Віктор – далеко не простак. Він подивився майстерню старого знайомого, той прийшов у домівку, зняв розміри і тільки тоді був виданий аванс – 280 доларів, після чого Юра пропав.
Віктор був людиною по-військовому терплячою. Два (!) роки він намагався знайти Юрія, чекав його під будинком, ночував у кущах. Проте не пощастило. Незабаром Юрій змінив житло, потім кудись виїхали його батьки. І тоді колишній військовик, який на той час почав займатися перевізництвом на власному авто, разом із дружиною прийшов по допомогу до міліції...
Афериста затримали на Малиновському ринку. Помітив його Віктор, і, скажемо щиро, дещо потовк при затриманні. Охи та зітхання з натяком на тяжкі тілесні ушкодження тривали якраз до миті огляду, поки не з’ясувалося, що столяр абсолютно цілий, а скиглить він винятково від того, що все-таки доведеться віддати борг...
– Він і не збирався повертати ці гроші, – розповідає оперуповноважений Хмельницького відділення міліції Сергій Маковецький. – Пояснює все дуже просто: коли брав аванс, (50% вартості кухні), розлучався з дружиною і витратив усі гроші на себе. Розраховував, що Віктор забуде про борг. Звичайно, всі ці роки він жив не голодний, потроху заробляв, але розраховуватися не збирався...
Зараз горе-столяром займається міліція, начебто він пообіцяв розрахуватися з Віктором, у якого кожна копійка на рахунку (у родині він – єдиний годувальник, дружина не працює), але поки що гроші не віддав. А недавно надійшла інформація про те, що Юрій одержав нове замовлення на пристойну суму грошей. На частину з них купив дерево, частину витратив на себе. Роботу поки що не розпочинав. Не за горами нова заява до міліції від іще одних потерпілих.
