Робота у карному розшуку овіяна романтикою лише у серіалах. Насправді ж це важка копітка праця, в будні і свята, вдень і вночі. Це ноги, що гудуть від втоми (швидкісні іномарки – теж фантазія авторів серіалів). Насправді ж у пошуковців немає і поганеньких “Жигулів”, не кажучи вже про бензин. Спілкування ж далеко не з кращими представниками нашого суспільства – теж не цукор. Що ж змушує трудяг-пошуковців, по суті зовсім ще молодих людей, без кінця-краю займатися не найпрестижнішою і далеко не найбільшвисокооплачуваною роботою? Василь Левицький, начальник відділу карного розшуку Хмельницького відділу міліції Малиновського РВ УМВС України в Одеській області – не любитель філософських розмірковувань та узагальнень. Просто не до того. У відділі немає жодного нерозкритого тяжкого злочину. Притому швидко розкриваються найскладніші – здійснені за умов неочевидності. А це найвищий клас роботи.
... До міліції по допомогу звернувся вітчим юнака, раніше судимого,і який твердо став на шлях виправлення. Власне, допомога потрібна була лише в одному: виявленні і затриманні невідомого, який по-звірячому вбив молодого одесита.
Дмитро сидів двічі. Обидва рази підвела пристрасть до наркотиків. Після другої відсидки хлопець взявся за розум. Жив окремо від матері та вітчима, працював, по суботах заїжджав до рідних. Коли син зателефонував матері і сказав, що заїхати не зможе, дуже багато роботи, жінці нічого не підказало, що вона чує голос сина останній раз у житті... Занепокоїлася вона наступного дня: на телефонні дзвінки ніхто не відповідав. І тоді до сина поїхав вітчим. За зачиненими дверима у квартирі на підлозі було виявлено труп хлопця з численними ножовими пораненнями. Зникли дрібниці – мобілка та кілька сотень гривень.
Затримання вбивці наступного дня, притому не в Одесі, а в Ізмаїлі, люди непосвячені досі вважають дивом. Левицький же гранично лаконічний: це не диво, а звичайна робота. Вивчення кола знайомих вбитого вивело на чоловіка, який свого часу був разом з ним у місцях ув’язнення.
Йдучи в гості до потенційної жертви, він не збирався вбивати нещасного. Але посиділи, випили і сплила згадка про борг, який нібито винен господар дому гостю. Сума невелика – близько сотні гривень, але за поняттями - потрібно розрахуватися. Проте господар дому робити це не збирався. І тоді гість, який вже прощався, (по місцях ув’язнення – з 14 років) взяв і вбив господаря. Зараз він у звичному середовищі мешкання – у камері і перебуватиме там ще багато років
За умов очевидності було скоєно ще один злочин – вбивство у престижному барі, розташованому на Дальницькому шосе. У ніч з 8 на 9 квітня при огляді приміщення після гасіння пожежі у проході між стойкою бара та кухнею було виявлено труп барменші із слідами ножових ударів у шию. Бар – недешевий, і випадкові люди сюди не ходили. Проте вбивство скоєно вночі і свідків нібито не було... Через кілька днів (як жартують пошуковці, зробивши собі подарунок) вони затримали двох вбивць – мешканців Миколаївської області. Чоловіки приїхали до Одеси на заробітки, тільки от на заправки або на будови, (а працювати хотілося саме там) їх ніхто не брав. Гроші закінчилися, і вони вирішили пограбувати бар. Обрали пристойніший, без охорони. Випили і почали вимагати гроші у барменші А вона відбивалася, кричала. Чоловіки розгубилися... і вбили молоду жінку. Забрали сто гривень, роз’їхалися і дуже дивувалися, коли через кілька днів їм організували зустріч у райвідділі...
- Якби вона віддала гроші, то жила б і зараз, - говорили вони, виправдовуючи вбивство барменші.
... Теплого сонячного дня 27 квітня працівники старого Троїцького цвинтаря в Одесі випадково помітили чоловіка, який лежав на животі біля могил. Проте на людей, які підходили до нього, він не реагував. Міліція прибула через кілька хвилин. Оглянувши місце знаходження трупа, пошуковці побачили ледь помітний слід від волочіння тіла. Пішовши ним, пройшли трохи більше кварталу і вперлися у добротний будинок, господиня якого була співмешканкою загиблого. Як з’ясувалося, чоловік пив і тероризував свою співмешканку, яка сумлінно працювала. Прожили так кілька років, а під час чергових п’яних докорів непрацюючого утриманця жінка вдарила його ножем. Труп з допомогою брата відтягла подалі. Мабуть, простіше було просто розірвати відносини з неробою, який випивав, але не склалося...
Серед недавніх розкритих злочинів – і “мобільне” шахрайство. Пристойного вигляду чоловік відшукував у газеті оголошення про продаж престижних мобілок і називаючись митником, працівником порту або викладачем одного з морехідних училищ, призначав зустріч продавцю.
Далі було справою техніки. Спочатку у “покупця” не вистачало грошей, а принісши всю суму на наступну зустріч, він йшов до свого офісу з пропускним режимом, щоб перевірити, як працює зарядний пристрій. Через півгодини обманутий продавець переконувався у тому, що в будинку є вихід на вулицю, а незабаром ця ж мобілка продавалася на радіотовчку, збагачуючи шахрая. Зараз його затримано. І судячи з усього, відбувши ув’язнення, займеться тим самим. Тим більше, що роззяв серед наших громадян вистачає Отже,без роботи Василь Левицький та його колеги по карному розшуку не залишаться ще дуже довго...
