Кілька років тому за ініціативи директора Бакшанської ЗОШ І – ІІІ ступенів Петра Тарабанчука було запроваджено таку традицію – перед закінченням школи майбутні випускники купують і садять одне дерево. Ще не знаючи про це, почувши фразу, «Наш сад цьогоріч збільшився на одинадцять дерев», не зрозуміла, що саме така кількість юних бакшанців залишать стіни рідної школи назавжди.
…М’яко ступаючи по «килимку» із зеленої живої травички, виводять своїх учнів перша вчителька та класний керівник одинадцятого класу. За давньою українською традицією, ведуть їх за вишиваний рушник.
Дуже цікавий збіг стався цьогоріч в Бакшанській школі – одинадцятий клас закінчили одинадцять учнів. Та, як виявилось, головне не кількість. Дев’ятеро з них пройшли незалежне тестування, а четверо – потенційні медалісти. Чимало дітей із цієї школи – переможці районних та обласних конкурсів. Зокрема, всеукраїнського «Таланти твої, Україно!», та з різних тем, як члени Малої академії наук, зі спортивних змагань та друге місце серед туристичних груп району. А ще в цій школі постійно провадять конкурс «Вчитель року» та «Учень року». За результатами анонімного анкетування, що проводилося серед учнів, цьогоріч переможцями в номінаціях «Вчитель початкових класів» стала Лариса Тарабанчук, «Вчитель предметник» – Ольга Волошина та «Класний керівник» – Світлана Жук. Серед учнів 5 – 8 класів кращою визнано восьмикласницю Наталку Чустряк, а серед 9 – 11 класів – випускницю, екс-президента школи Олександру Карасовську.
Сценарій свята був дуже схожий на ті, які доводилось не раз бачити в різних школах. Випускники співали під баян прощальні пісні. В багатьох присутніх забриніли сльози, коли зазвучала «Рідна мати моя».
Традиційно одинадцятикласник Роман Черепов садить на плече першокласницю Аню Никифорчук. Та й тут був свій незвичний нюанс – разом із одним великим дзвоником зазвучали 70 маленьких дзвіночків. І це неспроста. Адже нинішній останній дзвоник в цій школі сімдесятий.
Майбутніх випускників запрошують на останній в цій школі урок. Великих юнаків та чарівних юнок беруть за руки першокласники. Саме вони заведуть їх до класу. А перед ними один за одним вистеляють лагідні материнські руки вишивані рушники, які лягають біло-барвистою стежиною, ніби сльоза на неньчиній щоці.
В добру путь, любі діти! Хай ваша стежка буде такою ж гарною і рівною, як оці рушники!
Пора й нам в путь. Наостанок Петро Феофілович каже: «Ось погляньте, наш сад в цьому році дав перші плоди. Ото підходжу до деревця і бачу: на Валериному деревці є яблучка, і Тетянчина грушечка теж заплодоносила…»
Дивлячись на цей сад, подумалось, що бакшанські діти, вирушаючи в довгу дорогу самостійного життя, залишають добрий слід на своїй малій батьківщині, біля своєї рідної школи.
