Безперешкодний виїзд за кордон, дозволений українським громадянам після падіння радянської"залізноїзавіси", разом з одержаною свободою породив іновий вид криміналу. Все частіше почали миготіти страшніповідомлення про торгівлю людьми, буквально проданими у рабство. Із збільшенням кількостітих, хто виїздить на роботу занаймом, яка, за даними ВерховноїРади України, дійшла до 7 мільйонів, проблема незаконноїексплуатаціїукраїнців іноземними мафіозіпосилилася. Це викликало необхідність створити у структуріМВС спеціальний підрозділ щодо боротьби зізлочинами, пов'язаними з торгівлею людьми. Єтакий ів Одеській області.
Багато хто виїздить з відчайдушною спробою знайти у зарубіжних далях своє матеріальне щастя. Позбавивши можливості легально заробляти, батьківщина обернулася для них лютою мачухою. Залишають рідну домівку переважно молоді, здорові і працездатні. Їх обнадіює те, що вони мають знання за фахом. І зовсім не береться до уваги, що диплом не дає життєвого досвіду, який міг би захистити від багатьох бід. І через легковірність такі молоді люди можуть стати жертвами обману.
Так, нещодавно співробітники Одеського обласного управління щодо боротьби з цим видом криміналу затримали громадянку Молдови. Вона займалася тим, що вивозила дівчат із сіл Одеської області до Туреччини і Греції, де замість обіцяної їм служби у дорогих ресторанах і прибуткових барах, продавала у сексуальне рабство. Колись і вона також не зі своєї волі опинилася у публічному будинку. Але їй сподобалася ця прибуткова справа. Вона обзавелася знайомствами із злочинними елементами і до 35 років перейшла на роботу вербувальниці. Умовити шістьох сільських дівчат, найстаршій з яких виповнилося 24 роки, їй було неважко. Солідний вигляд підробленого контракту і обіцяні їм 500 – 700 доларів на місяць здавалися їм гарантом цілого багатства.
Насправді, вона одержувала стільки за кожну дівчину, переправлену через кордон для передачі сутенерам. У підпільних будинках терпимості їх тримали під замком і практично не давали відпочивати. Щоб уникнути захворювань їх обколювали завищеними дозами спеціальних препаратів. Організм не витримав би такого режиму існування більше півтора року. Вояж за кордон закінчився б трагічно, якби деяким потерпілим не вдалося втекти під час рейду поліції. Визволення з полону сталося з залученням спецвідділів ООН і правління Євросоюзу.
У що виллється покарання молдавській постачальниці секс-рабинь за кордон, сказати важко. Кримінальний кодекс України все ще, як видно, не адаптований до таких злочинів. При хорошому адвокаті і сентиментальності суддів можна відбутися п'ятьма роками умовного терміну. У Китаї, наприклад, щодо цього потужніша правова база. У Середній Азії за такий вид промислу можна одержати 15 років режимного утримання за ґратами. Суворо за подібне карають у США. Але Україна – лояльна...
Ще свіжий у пам'яті випадок, коли влітку минулого року молода мамця продала свого сина за 1600 доларів. Суд повинен буде врахувати і те, що до цього вона здала свого первістка до дитбудинку, і що вже була судима, і що перебуває переважно у непрезентабельному оточенні, де закон не шанують. Причину свого злодіяння вона пояснює тим, що не могла себе прогодувати. Чи повірять її словам, і чи вважатимуть названу обставину пом'якшувальною?
Загадкою є поведінка і іншого учасника угоди, який погодився заплатити за малюка. Навіщо йому потрібна чужа дитина? Страшні версії описані у Кримінальному кодексі: для подальшої передачі іншій особі, для втягування у порочні види бізнесу, у боргову кабалу, для всиновлення з комерційною метою, для трудової експлуатації. Але все це не можна застосувати до ситуації з аморальною спритною мамцею, яка тільки і хотіла, що весело погуляти. А для чого люди підмінюють немовлят у пологових будинках? Адже, якщо хочуть взяти дитину на виховання у свою родину, немає необхідності іти проти закону і логіки. Є можливість взяти її з інтернату або притулку. Тому і продаж, і купівля дитини – події настільки надординарні, що їх хочеться віднести до сфери кримінальних патологій.
Непроясненість мотивів цього явища повертає розум, який шукає пояснень, до чуток про те, що людей, особливо дітей, купують або крадуть з метою вилучення в них органів або тканин для трансплантації або насильницького донорства.
Проте начальник управління щодо боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Едуард Соловйов говорить, що жодного такого факту в Одеській області немає. З 1972 року в Україні, а в Радянському Союзі з 1965 року, жодного судового процесу над лікарями з цього приводу не було. Але обивательська недовіра до міліції все-таки залишає багато тих, хто сумніваються. Тоді запитаємо інакше: чи можливо таке?
Для цього довелося звернутися по консультацію до керівника Центру трансплантації і діалізу Одеської обласної клінічної лікарні Віктора Сагатовича. Як з’ясувалося, національна трансплантологія подається найчастіше у ЗМІ з кримінальним відтінком.
Можливо, чутки повзуть з 1933 року, коли перша у світі пересадка нирки була зроблена в Україні – у 1933 році хірургом Юрієм Вороним. Проте, такі операції належать швидше до медичних експериментів, ніж до систематичного стандарту хірургії. Так, з того часу до 2007 року було зроблено всього 2000 пересадок.
Забирання органу в однієї людини – це дуже складна операція. В Україні можна полічити на пальцях тих фахівців, яким кваліфікація дозволяє її успішно провести. Процес пересадки органу, попередньо вилученого у донора, потребує участі не менше 11 – 13 чоловік персоналу, починаючи від імунологів і анестезіолога, до асистентів, лаборантів і санітарок. За такої кількості людей, тим більше з недавнім радянським менталітетом, витік інформації гарантований.
Провадити таке втручання можна лише в обладнаному і головне – стерильному приміщенні. Мимохідь, без підготовки у мишачому підвалі на околиці або в кюветі вилучити орган не вдасться: адже він повинен бути цілим, без ушкоджень і занесеної інфекції.
Навіть якщо припустити, що така фантастична дія можлива, природа визначила кожному органу час, протягом якого він може зберігатися. Так, після 24 годин без кровообігу нирка не зможе відновити свої робочі функції. Термін життєздатності для печінки – 9 годин, для серця – 4 години.
Є і такий важливий аспект, як з'ясування, чи буде орган сумісний з тканинами організму, у який її потенційно можуть вживити. Організм передбачуваного мільйонера-замовника чужого здорового органу повинен збігатися з донором щодо цілого ряду параметрів. Зокрема, сторонній орган повинна прийняти імунна система. Інакше він буде відторгнутий.
Якщо, нарешті, допустити, що потрібен для пересадки орган у живо
