Повертаючись з відрядження, під’їхала з Дубинового до Саврані на приватному авто. Літній чоловік, що був за кермом старенької «оки», виявився охочим до розмови. І повідав про те, що найбільше болить – про дітей.
– Це треба було моєму синові закінчувати два вузи, щоби тепер 1100 гривень отримувати, – сподівався на моє розуміння водій. – Не хотів працювати на приватника, зараз – у державній структурі. Стажу нема, от і копійки платять. За що сім’ю годувати? А от у моєї сестри донька три роки після інституту не могла влаштуватись на роботу за спеціальністю. Тепер в Одесі в якомусь супермаркеті торгує. А вчилася на виховательку. Ой, бідні наші діти, та й ми, старі, за них хвилюємося, – бідкався водій.
Проблема працевлаштування стосується переважної більшості юнаків та дівчат. Вона торкається як тих, хто має спеціальність, так і тих, хто її не має. Складно працевлаштуватись і після закінчення вищого навчального закладу. Тут на першому місці – знання і досвід. Інтернетмережа рябить оголошеннями саме студентів останніх курсів про пошук відповідного місця роботи. Прикро, але кількість таких людей з року в рік зростає. Таланить небагатьом: якщо ти маєш «відповідні зв’язки», то є шанс стати потенціальним кандидатом на престижну роботу. Якщо самотужки нічого не вдається, прямий шлях до центру зайнятості з проханням: влаштуйте мене на роботу.
На сьогоднішній день на обліку в Ширяївському будинку праці стоїть 315 осіб віком до 35 років. Половина з них зареєстрована вже цього року. Від загальної кількості офіційних безробітних – це третина, отож кожен третій юнак чи дівчина тут шукає роботу. Нагадаю, що нині не беруться на облік власники особистого селянського господарства, за рахунок чого «розвантажили» статистику безробітних. Тому для сільської молоді головним джерелом доходу є отриманий урожай із земельного наділу. Тобто, вирощуй, продавай і таким чином забезпечуй себе і сім’ю.
Директор центру зайнятості Тетяна Кіселик назвала конкретні факти працевлаштування молоді. Так, минулого року за їх рекомендацією було надане перше робоче місце бухгалтерам Людмилі Корінній та Тетяні Чабанюк в районному споживчому товаристві, агроному Дмитру Володівщуку – в СТОВ «Батьківщина». Ці підприємства, згідно з законодавством про забезпечення молоді першим робочим місцем, отримують державні дотації. До того ж Ширяївське районне споживче товариство співпрацює з Одеським навчальним курсовим комбінатом торгівлі і сфери обслуговування. На базі райспоживтовариства навчаються кухарі, які потім працюють в торговельних закладах району та області.
– Цими днями у нас побував представник Лиманського професійного аграрного ліцею, що в Роздільнянському районі. Він цікавився долею випускника Андрія Шарова. Юнак із Ширяєвого буде працювати за фахом в селі. Нині підшукуємо йому житло, – розповідає Тетяна Василівна.
Т.В. Кіселик звернула увагу на те, що нині з’явилась можливість за державний рахунок набути професію чи перекваліфікуватися. І зробити це можна в новоствореному Одеському центрі професійнотехнічної освіти державної служби зайнятості. Це хороший шанс, особливо для малозабезпечених. Тут великий вибір затребуваних нині професій – до 300.
У районі є вакансії, які упродовж кількох років немає змоги заповнити. Це насамперед лікарі. Також нині є попит на фахових бухгалтерів, юристів та робітничі професії. У містах перенасичення, а в селі їх не вистачає. Чому? Молодь не повертається в село. Із випускників шкіл буквально одиниці після навчання приїздять додому, і часто через кілька років знову вирушають до міста. Там «чіпляються» за будьяке місце. Це і зрозуміло, адже на периферії важче знайти роботу, до того ж і оплата нижча. До речі, по області середньомісячний заробіток у сільській місцевості становить 1650 (з податками), а в місті – 2256 гривень.
Аналізуючи ситуацію щодо працевлаштування молоді, Тетяна Кіселик зробила висновок, що нині неефективно працює система держзамовлення вищої освіти, молодих спеціалістів не працевлаштовують. Потрібно відрегулювати ці відносини. Наприклад, за три роки, які потрібно відпрацювати, вже й досвід з’явиться у новачка і якісь перспективи. Щодо місцевих реалій, то тут слід підкреслити: район сільськогосподарський, а отже, система роботи – сезонна. І агроформування, які в більшості – приватні, своїх працівників не утримують цілорічно, а на осінньозимовий період звільняють. Та все ж Тетяна Василівна переконана: було б бажання – буде й робота. Треба вірити в свої сили, бути готовим до змін як своїх уподобань, так і способу життя, навіть місця проживання.
Легко казати. А як в реальності вибороти своє місце під сонцем в країні, де бажання не відповідають можливостям?
