Життя людини нагадує сходження на якусь вершину, але одні зупиняються на півдорозі, або котяться вниз, а другі вперто піднімаються далі, долаючи на своєму шляху всі перепони. Такою людиною є начальник кримінальної міліції Котовського міського відділу Анатолій Євладійович Коневщинський.
Після невдалої спроби стати курсантом військового училища, за порадою батьків Анатолій вступив до Первомайського автодорожного коледжу. Потім – армія, яка стала першим випробуванням у формуванні чоловічого характеру. Друге випробування, яке дало можливість усвідомити своє призначення в житті, – це посада патрульного в Котовському міськвідділі міліції. Однак до цього Анатолій вже чітко усвідомлював, що боротися з порушниками громадського порядку тільки патрулюючи вулиці рідного міста, замало. Тож третім важливим випробуванням на своєму життєвому шляху він вважає навчання у харківському виші.
Потім – посада дільничного, оперуповноваженого карного розшуку… Коротко кажучи, доля подбала, щоб служба не здавалася йому медом. Тож сходинки на життєвому шляху йшли то вниз, то вгору. Але майор Анатолій Коневщинський з гідністю витримав всі випробування на службовій стежині. У вересні поточного року його було призначено заступником начальника Котовського міськвідділу.
Керувати кримінальним блоком – справа клопітна. У підпорядкуванні близько тридцяти співробітників. А молодих потрібно навчити спілкуванню, терпінню та поваги до людей. Завдяки цьому крок за кроком опановують розшуковці абетку оперативної роботи.
У своїй роботі він зважує всі «за» і «проти» перед тим, як зробити відповідальний крок. Так само вибирав собі дружину. Як він вважає, жінка заслуговує на повагу тільки тому, що вона жінка. А мати його дітей має бути за чоловіком, тобто максимально позбавлена життєвих проблем. Хоча, правду кажучи, не можна назвати долю міліцейської дружини безтурботною. Ірина та Анатолій у шлюбі сім років, їхня донька Юлія цієї осені пішла до школи. Коли місцевий телеканал готував до ефіру телепередачу «Хто такий міліціонер?» і опитував учнів молодших класів, то дівчинка з гордістю промовила:
– Міліціонер – це мій татко. Я його дуже люблю.
– Головне для міліціонера – бути чесним і порядним, допомагати людям, які цього потребують, – так вважає Анатолій Євладійович. – Цьому навчив мене батько. Цього життєвого принципу намагаюсь дотримуватись завжди.
