До вчительки Л.Ф. Лозицької в навчання віддати своїх дітей мріють батьки. І це закономірно. Половина її вихованців закінчує школу із золотими та срібними медалями.
Нашою землячкою вона стала давно, коли разом із чоловіком переїхала до Великої Михайлівки. За плечима було Балтське педагогічне училище, два роки роботи в школі, народження первістка – чимало для двадцятирічної жінки. Природжена сором’язливість заважала їй швидко адаптуватися на новому місці. Тут і стали у великій нагоді стриманість, лагідний характер, щира гостинність. За це полюбили карооку Любу сусіди і колеги чоловіка, які були бажаними гостями в домі Лозицьких.
У тому ж році переїзду з’явився на світ другий син Віталій. Справлятися з такою чоловічою компанією було нелегко, але в хаті завжди панували лад і взаєморозуміння. “Чоловік має повертатися додому з радістю”, “конфлікт – не вирішення проблеми, а проблеми родини – не справи загалу” – ці золоті правила засвоїла, будучи ще зовсім юною, коли бачила, як втомлений після роботи татусь обіймав щасливу неньку: “Ти у мене – найкраща”. Тож і старалася наслідувати матір – невтомну трудівницю, чудову швачку, гарну господиню.
“Пара від Бога” – кажуть про подружжя, в якому панують довіра і взаємодопомога. Коли встигла за повсякденними турботами досягти таких успіхів в освіті? Секрет виявився простим: вона хазяйнує у школі, як у себе вдома, а чужих дітей любить, як своїх. І так 40 років.
Робоча кімната Любові Федорівни нагадує творчу майстерню. У шафі – виготовлені власноруч дитячі костюми, які за рівнем виконання і яскравістю кольорів не поступаються театральним. На письмовому столі, в папках, невеличких зошитах – прості і мудрі поезії, корисні цікаві розробки з кожного предмета. Її уроки - не звичайне викладання програмового матеріалу. Це втілені в життя пошуки і надбання, за якими - роки копіткої наполегливої праці.
Навчаючи дітей, сама вчиться розуміти та відчувати болі та радощі маленької душі.
Зрозуміти феномен Лозицької - відмінника освіти, вчителя-методиста, заслуженого вчителя України - дано лише тим, хто зрозуміє сказані нею слова: “Якщо людина хоче бути щасливою, а, отже, потрібною тим, кого любить, то обов’язково буде”..
