Одна заповзятлива дама з Білгорода-Дністровського вирішила здобувати гроші. Але замість того, щоб заснувати мале підприємство і зайнятися виробництвом конкурентоспроможної продукції, скажімо, плести шкарпетки з козячої вовни або випікати коржі з маком, організувала торговельно-посередницький бізнес, предметом купівлі-продажу в якому стали представниці слабкої статі. Адреси постачань живого товару – будинки розпусти сусідньої Туреччини.
Якось, зібравши групу з дев’яти дівчат-акерманок, з яких тільки шість знали, на який промисел їх везуть, пані N. почала збиратися в черговий вояж на береги Босфору. Переправлення “роксолан” з Одеси до Стамбула на теплоході обійшлися б у суму, не більшу від двох тисяч доларів, з урахуванням вартості турецької візи. Зате виторг за реалізацію білих рабинь значно перевищив би витрати, бо заморські сутенери за кожну з потенційних “жриць кохання” дають від 1500 до 2000 доларів.
Подальший шлях шукачок легкого заробітку відомий. У них забираються паспорти, а їх самих відправляють у борделі, де кожна мусить обслужити від 30 до 35 клієнтів щодоби. Причому, їх, позбавлених будь-яких прав і людської гідності, сутенери продають і перепродують один одному, отож простежити їхнє пересування практично неможливо. І ця подорож колами солодкого пекла може тривати місяцями, або й роками, аж поки вільних чи мимовільних жертв не виявить турецька поліція і не депортує на батьківщину.
Ось що могло статися з тими дев’ятьма молодими жінками з Білгорода-Дністровського, яких “жаліслива” землячка хотіла влаштувати на високооплачувану роботу в сусідній Туреччині. На щастя, насамперед для тих трьох дівчат із дев’яти, які ще не пройшли школи повій, поїздка не вдалася, її припинили працівники правоохоронних органів. А торговка білими рабинями за рішенням суду одержала 8 років позбавлення волі...
Про це йшлося на засіданні “круглого столу”, що відбувся в управлінні з питань сім’ї та молоді Одеської обласної державної адміністрації, у якому взяли участь представники СБУ, УМВС, Прикордонних військ, обласного центру зайнятості, благодійних і громадських організацій. У ньому також брали участь міжнародний консультант Організації безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ) Скенлей Шивон і національний консультант Британської ради Євгенія Луценко, що прибули до Одеси для вивчення ситуації та заходів, спрямованих на протидію торгівлі людьми.
Як повідомила начальниця відділу сім’ї та жінок управління Іраїда Ісакова, губернатором Сергієм Гриневецьким видано розпорядження “Про затвердження заходів щодо протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 роки”, яким, зокрема, передбачено превентивну роботу в цьому напрямку, а також надання допомоги потерпілим, що повернулися на територію області. Загалом у вирішенні цієї нагальної проблеми зайнято шістнадцять державних, громадських і благодійних структур.
Водночас, працевлаштуванням за кордоном наших співвітчизників займаються в Одеській області понад 168 агенцій. За даними досліджень, за кордоном працюють 12 тисяч 104 мешканці Одеси та сільських районів, із них 758 – жінки. Говорити ж про точність цих цифр не випадає, бо число тих, що виїхали до інших країн, визначалося методом опитування. Водночас, тільки одна морська агенція - “V-Shіps” -працевлаштувала за кордоном близько 5 тисяч моряків. А скільки в Одесі таких агенцій!
Але учасників “круглого столу” цікавила не так доля тих, кого працевлаштовано на цілком легальній основі, як тих, хто потрапив у сферу торгівлі людьми, кого продають і експлуатують, зневажаючи права людини.
Ось тут і виникає безліч проблем, адже більшість жертв міжнародних аферистів виїжджають з України і в’їжджають до іншої країни на легальній основі – за туристичною або гостьовою візою. Причому часто-густо не до тих держав, з якими Україна підписала двосторонні угоди про легальне працевлаштування наших співгромадян. Зокрема до вже згадуваної Туреччини, до Греції, Італії, Сербії, Боснії, Чорногорії, Словенії, Угорщини та інших країн Європи і Близького Сходу.
Що з ними там діється, імовірно, не знає і сам Бог.
- Одна з наших землячок поїхала в гості до родичів у сусідню Молдову, і сліди її пропали, - розповідає начальник відділу боротьби з торгівлею людьми УМВС України в Одеській області Ігор Карамишев. – Тільки через вісім місяців їй вдалося зателефонувати матері і повідомити, що вона перебуває в Ізраїлі, в будинку розпусти. Займатися ремеслом повії вона не хоче, але її примушують. І слізно просила забрати її звідти.
По суті справи, правоохоронним органам доводиться працювати з жертвами насильства вже на нашій території після їхньої депортації із суміжних країн, - веде далі І. Карамишев. – Тому довести провину торговців людьми дуже складно. Насамперед, потрібно відстежити весь ланцюжок вербування та переправляння жертв за кордон, а головне, - зафіксувати мить одержання продавцем матеріальної винагороди.
Погодьтеся, що це надзвичайно складне завдання. І, проте, у 2002 і 2003 роках було порушено по 8 кримінальних справ за фактом торгівлі людьми.
Як повідомив І. Карамишев, стаття Кримінального кодексу за цим видом злочину перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Мабуть, її положення буде уточнено та розширено, що дасть змогу успішніше боротися з “білим рабством”.
