До Березівського райвійськкомату привели мене цифри – 300 і 41. Ідеться про призов до армії. З підлеглих до відправлення до війська хлопців солдатами стали лише, грубо кажучи, двоє з десяти. У зв’язку з цим поповзли розмови: у військкоматі за відстрочки беруть хабарі, на цивільній залишилися синки, чиї батьки змогли відкупитися.
- А ви що скажете у відповідь на ці звинувачення? – запитую в районного військового комісара майора Володимира Миколайовича Станева.
- Нам ці байки також відомі. Маячня справжнісінька. Це ж легко перевірити. По-перше, у документах вказано справжні причини відстрочки, а по-друге, багато батьків справді причетні до них. Але не тому, що мають тугі гаманці, а навпаки, - самі вони неспроможні ані прогодувати себе, ані доглянути. Син, що досяг призовного віку, - єдиний у сім’ї годувальник. На кого ж її полишати?
- Такі вже всі в районі злиденні та безпорадні?
- Не всі. Ось на моє особисте розпорядження залишено до наступного призову цілком придатного для стройової служби хлопця з одного із приміських сіл. Коли він проходив медичну комісію, я вийшов у двір подихати свіжим повітрям. Дивлюся – на лаві сидить вагітна і плаче. Виявилося, це її коханого лікарі освідчують щодо придатності до служби. Вдома, крім неї, - іще діти. І ніхто не працює. Як їй доведеться з дитиною виживати в таких умовах?
Я поговорив з новобранцем. Він не відмовляється від дитини і готовий стати законним батьком майбутньому немовляті. Було б великим гріхом з мого боку руйнувати нетривке щастя цих двох. Дав відстрочку хлопцеві – хай влагоджує сімейні справи, від армії він ніде не дінеться. Як ви вважаєте, - чи мав я на це право?
- Зараз не забороняється служити недалеко від дому. Чи не завдає такий розподіл по частинах якихось додаткових клопотів комісаріатові?
- Клопоти є, але без них не обійтися. Ми самі зацікавлені в тому, щоб призовник мав вибір. А ще більше - командування частин.
Ні для кого не таємниця, що солдатський побут у нас поки ще далекий від стандартів європейських армій. Ось, наприклад, “заковика”. Платні, що її одержує солдат, вистачає на тижневе куриво. А ще три тижні може курець витримати без сигарет? А треба ж іще й мило купити, і зубну щітку, і бритву, і конверт…
Коли поруч живуть батьки, вони підтримують солдата, - таке опікування тільки вітається.
- І де ж випало служити вашим призовникам?
- В Одесі проходять дійсну четверо березівців, у гарнізонах області – вісім, решту відряджено до частин, розташованих в інших регіонах України.
- Їм не знайшлося місця в Причорномор’ї?
- Хлопці самі побажали поїхати якомога далі від рідні. Не хочуть бути матусиними й татусевими “синками”. І це їхнє право. Думка батьків під час призначення їхніх чад на службу – не головне. Не їм бо пізнавати солдатські тяготи й гартуватися в умовах, наближених до бойових.
- А тими, хто служить, командири вдоволені?
- Зворотний зв’язок для нас дуже важливий. Новобранцеві, що йде до армії, ми до військового припису вносимо телефон комісаріату, а також радимо в разі якихось негараздів звертатися до військкомату письмово. Жодних “SOS” поки що нема. Зате від командирів пошта багата. Зовсім недавно ми одержали відгуки про службу наших земляків сержантів Андрія Ніколаєнка й Олександра Фоменка. Хлопці гідно виконують свій воїнський обов’язок, на їхньому прикладі виховуються “салаги”.
- Товаришу майоре, все це добре. Але 250 відстроковиків, чи не забагато все-таки для сільського району?
- Звернуся до причин такого “відсіву”. Багатьом відстрочку надано у зв’язку з навчанням. Частина призовників – із багатодітних і неблагополучних сімей. Але найбільшу кількість просто “забраковано” через хвороби. Причини тут соціальні. Безробіття, недоїдання, надмірне захоплення палінням, алкоголем, наркотиками, брак коштів на лікування.
- Кажуть, у школах практично немає здорових хлопців?
- Стверджувати цього не можу. Але захворювання, що їх виявляють наші комісії, часто-густо не були ніким помічені в дитинстві.
Призовна молодь дедалі менше займається спортом. Тут також дається взнаки заощадження коштів. Раніше у трудових колективах були штатні спортінструктори, проводилися різноманітні змагання. Сьогодні будь-який підприємець або фермер на фізичний розвиток хлопців звертає увагу? Так, звертає, коли добирає охоронця, а на решту йому начхати.
Та що там про спорт говорити! Повсюдно порушується техніка безпеки праці. Люди не мають спецодягу, працюють на протягах, без засобів захисту від агресивного середовища. А потім дивуємося, чому молодь така квола…
- Володимире Миколайовичу, Ви просто з душевним надривом пригадуєте старі добрі часи…
- А що поганого, скажіть, було в тому, коли призовників проводжали до армії всім колективом? Звучала музика, напутні слова, промови у відповідь. Хлопцям вручалися подарунки, грошові винагороди. Часто їх і зі списків робітників не викреслювали. Поки тривала служба, на розрахунковий рахунок солдата “капали” певні відсотки коштів. Повертався він на підприємство і одержував свої підйомні, на які міг купити костюм, взуття. Це давало змогу швидше адаптуватися на цивільній, колишніх солдатів охоче зараховували на ті самі місця. Служба в армії нікого не відлякувала, а про те, щоб військкомат розшукував призовника, який накивав п’ятами, і мови не було.
- А в армії, мабуть, швидше адаптувалися хлопці, здобувши фах на цивільній?
- Саме так! Існувала широка мережа всіляких підготовчих курсів і в нашій системі. У школах ДТСААФ, на курсах водіїв, радистів, в аеро- та яхтклубах за направленням військкоматів навчалися сотні хлопців. Зараз же за все треба платити. Такої можливості багато хто не має. Ось і призиваються хлопці без попередньої підготовки до служби. Армія, звісно, від цього потерпає.
- Раніше проводилися збори призовників, усілякі змагання…
- На всі ці заходи потрібні гроші. Військкомат їх не має. А ентузіазм, на жаль, згас.
- Ситуація безпорадна?
- Чому ж? Нині в армії близько 30 тисяч військовиків служать за контрактом. А на кінець 2005 року ця категорія налічуватиме вже 50 тисяч. Незабаром до армії набиратимуть самих тільки контрактників. Їх потрібно буде небагато, але таких, що за всіма статтями готові служити в найекстремальніших умовах. З підвищенням зарплат, пенсій вирішуватимуться багато які з питань побуту, що позначиться на якості життя і молодого покоління. Українці – нація міцна, здорова, козацького роду.
