Подружжя Комаровських полишило Овідіополь ще за часів Радянського Союзу. Поманила земля предків – земля обітована. В Ізраїлі сім’я швидко облаштувалася, прижилася. Але з думки не йшло українське селище над лиманом. Щороку Комаровські збиралися відвідати Одещину, і ось, нарешті, їх мрія здійснилася.
Вони не впізнали Овідіополя. Причепурилися вулиці, помолоділи міська площа, набережна, довкруж з’явилися численні магазинчики, кафетерії, зазеленіли нові алеї, сквери. Та невдовзі гості занудьгували. Кафе – то добре. Але ж не будеш там всі вечори просиджувати за чашкою кави. Набрид і телевізор.
- У нас чи не на кожній вулиці діють клуби, котрі об’єднують людей за інтересами, у тому числі й для пенсіонерів, людей похилого віку, - розповідало подружжя знайомим. – А у вас і досі один клуб, де крім дискотеки та концертів художньої самодіяльності, нічого немає!
- Клуб у нас справді один, - відповів на те один з ветеранів. – Але він тепер став, так би мовити, клубом клубів. У ньому щодня гамірно і весело. То молодь збирається, то ті, кому за 30, то ветерани. У кожної групи свої уподобання, своє коло інтересів. Я якраз хотів запропонувати вам відвідати чергове засідання.
Комаровські по черзі познайомились з запрошенням. На красиво оформленій листівці вони прочитали: “Раді бачити вас на вечорницях у клубі “А життя триває”. Мати з собою добрий настрій, тексти 30 пісень, пригадати 10 анекдотів. Одяг на ваш вибір, а взуття таке, аби зручно було в ньому танцювати. Приходьте до нас у парі. Не засмучуйтесь, якщо ви один чи одна. Наш клуб відкритий для знайомств. Чекаємо!”
- І що там люди у стосунках вільні? – перепитав Комаровський.
- Не зовсім, - почулось у відповідь. – Будеш сидіти – тебе запросять і поведуть у танок. А почнеться пісня – піднесуть мікрофон і, хоч куплет під акомпанемент баяна чи мандоліни, обов’язково мусиш виконати. Ведучі не відстануть. Музиканти у нас свої. Ними керує Юрій Олексійович Васякін, колишній викладач професійно-технічного училища.
По дорозі до клубу гості, завдяки розповідям супутників, заочно познайомилися чи не з кожним з активістів клубу. Виявилось, деякі з них однокласники по школі, разом займалися у спортивних секціях та брали участь в олімпіадах, знайомі по спільній роботі, а декого упізнали по їхніх батьках, з якими зналися, коли мешкали в Овідіополі.
Однак по-справжньому вибухове враження справили на них самі учасники зустрічі.
Того дня ті, кому за 50, зібралися разом, аби привітати з днем народження своїх одноклубників В. Галактіонову, В. Власову, С. Мітусову, Л. Грінберг. Були яблука, був пиріг, були квіти і пісні... Лікар-нарколог Аїда Олексіївна Ситникова виконала кілька оперетних творів, подружжя Васякіних – романси...
У клубі людей поєднують і вік, і любов до мистецтва. Члени клубу самі пишуть сценарії, складають вірші, ставлять танці, спектаклі, влаштовують виставки своїх творів прикладного мистецтва, всілякі конкурси, диспути, екскурсії, лекції, зустрічі з цікавими людьми.
Як і було обіцяно, не залишилися поза увагою новоприбулі. Спершу їх відрекомендували, а потім член клубу, кореспондент місцевої газети Олександр Тельпіс взяла у подружжя публічне інтерв’ю.
Задум нестандартний. Колеги звикли читати звіти про свої зустрічі у “районці” за підписом подруги. А з чого починається замітка в газеті, як вона народжується, досі не всі уявляли. А тут вони з одного боку ніби “занурилися” в журналістську професію, а з другого - не лише отримали можливість почути відповіді на поставлені кореспондентом запитання, а й самі задати їх заморським співбесідникам.
Комаровські розповіли про Ізраїль багато незнаного. Присутні цікавились вирішенням економічних і соціальних проблем, ставленням до ветеранів взагалі і до тих, які емігрували з СРСР, зокрема. Йшлося, звичайно, і про пенсійне забезпечення, організацію відпочинку літніх людей тощо.
- У нас пенсіонери віддають перевагу туризму, - повідомили Комаровські. – А ті, хто вже подорожував по білому світу, відвідують клуби. Для багатьох вони стали другою домівкою, хоч платити за свою приналежність до тієї чи іншої компанії треба немало.
Гості знов здивувалися, коли дізналися, що в Овідіопольському клубі членські внески дорівнюють одній гривні:
- А подарунки, сувеніри звідки? Хто оплачує застілля, музику, оренду приміщення?
- Ніхто нікого ні до чого не змушує, - розповіла керівник клубу Лідія Олександрівна Веліченко. - Кожен ділиться з ближнім своїм. А загальну підтримку клубу надають голова райдержадміністрації В.В. Левчук, голова райради М.С. Мойсеєнко, селищний голова В.М. Гоменюк, О.М. Бєлий – директор Будинку культури, депутат обласної ради О.С. Михайлюк і багато інших. Та й матеріальні статки не основне. Головне – створення атмосфери для спілкування, прояву різноманітних здібностей, моральна підтримка одне одного.
Проблемами літніх людей, учасників Великої Вітчизняної війни, пенсіонерів постійно опікується обласна державна адміністрація, облрада. Пункт про забезпечення спокійної старості окремо виділено в Регіональній програмі. В області владою підтримуються всі починання щодо соціального захисту ветеранів, надання їм пільг, створення умов для оздоровлення і відпочинку.
Члени клубу, на жаль, збираються і з іншого приводу – провести в останню путь своїх друзів. В листопаді минулого року, проводжали, Д.З. Мельничука.
Такі закони буття. Хтось приїздить, хтось відлітає, у когось народжується онук, хтось помирає... А життя триває. Як же влучно назвали овідіопольці свій клуб!
