Одеса, Радісна 2/4. За цією адресою на другий поверх, де розташовується офіс абонентської служби КП “Одесатеплоенерго” як лосось на нерест, долаючи всі перепони, повільно тягнуться натовпи літніх людей. Зима в цьому році морозна, і підходи до будинку періодично покриваються кригою, як і сходи, що ведуть до офісу. Помітних здалеку табличок та оголошень нема, а фірм тут розташовано чимало. Тому й кружляють, спираючись на палиці, ледве пересуваючи ноги, старі люди біля будинку, поки не наткнуться на табличку із вказівником місця розташування жаданої контори.
Здолавши бар’єр досить довгих сходів, відвідувачі потрапляють до темного коридорчика, де безліч народу. Тут каса, на стіні у напівмороці великі аркуші з переліком вулиць, які обслуговує той чи інший працівник. Видно погано, багато вулиць дописано нечітко, від руки, а аркушів з адресами чимало. А коли знаходиш потрібну адресу, веди пальцем вгору – до прізвища працівника, що обслуговує цю дільницю. Потім, викрикуючи прізвище, у чергу. Черг тут багато – і кожна озивається на прізвище тієї чи іншої працівниці.
Потикавшись у темряві у згорблені спини і знайшовши потрібне прізвище, (чи не простіше позначати дільниці номерами?) довго та нудно чекають свого часу.
Літні люди ностальгічно згадують пункт на розі вулиць генерала Петрова та Космонавтів, розташований у приміщенні дитячого садка. Там завжди тепло, освітлено, не треба повзти на багато сходинок вгору, під стінами – стільці й табурети, а на плакатах з переліком дільниць розбірливо великим шрифтом написано адреси будинків та номери столів, за якими ведуть прийом обслуговуючі їх працівники. Так, у приємних спогадах і минає час.
Але, наближаючись до останньої межі, до тамбура, що веде до жаданого приміщення, багато хто з тутешніх відвідувачів блідне та хапається за серце. Зразок довідки з місця проживання, яку треба обов’язково показати, не відповідає тій, яку видали більшості з натовпу у черзі. У новій довідці – не просто дані про кількість прописаних. Там необхідна й дата прописки за даною адресою. Отже, вважай, все спочатку…
Чоловік похилого віку у товстелезних окулярах, з палицею, хіба що не плаче: “Мені вже під дев’яносто. Кожен такий похід забирає здоров’я. Тільки-но зрадів, що тут повторно здавати ксерокопії на пільги не потрібно, досить показати оригінали документів для звірення – і така несподіванка. Я на протезі, майже нічого не бачу. Як іти сюди вдруге?”
На щастя, дівчата на прийомі (прізвища яких старанно завчають черговики) виявилися чуйними і пожаліли дідуся. Але невже у нас всі зміни мають бути порівняні з ударом кувалдою по голові? Хіба так складно своєчасно повідомити про те, що змінилася форма потрібних довідок і передати зразки у ДЄЗи? Та й стільці у коридорі не завадило б поставити для старих. Вони ж бо в своєму нелегкому житті настоятися у чергах встигли вдосталь…
