Добре відомий серед кінолюбителів міста клуб “U-cinema” (керівник Ян Юсім) репрезентував у кінотеатрі “Одеса” два українських фільми – “Йшов трамвай дев’ятий номер” Степана КОВАЛЯ і ”Мамай” Олеся САНІНА.
Ще до їхньої демонстрації ми багато чули про численні фестивальні призи “Трамваю…”, успішні покази “Мамая” у містах України та на міжнародних кінофорумах.
Анімаційний пластиліновий фільм про те, як “Йшов трамвай…” триває десять хвилин. У ньому (трамваї) і в них (хвилинах) сконцентроване наше вже традиційно “нелегке життя”. Багаті у трамваях не їздять… На запитання “чому виникла ідея даного фільму”, Степан Коваль відповів: “Я доки навчався в інституті, часто їздив у трамваях і тому, самі розумієте…”. Пластиліновим людям у переповненому вагоні важко і незручно, але вони можуть і ще потіснитися, адже їхати всім треба. Щоб прикрасити томливий час подорожі, розмовляють (тема номер один – події кіносеріалів), мріють, розважаються хто як може (сусіду на ногу наступити, сусідку вщипнути…). Водій також “на своїй хвилі”, але якось ухитряється уникнути аварійних ситуацій. Так і мчить містом трамвайчик, і кожен з пасажирів досягає своєї мети – пункту призначення. Тісно, зате тепло… Так і живемо…
Фільм створювався упродовж кількох років. Виробництво його час від часу “заморожувалося” через відсутність грошей. Заморожувався, уже в буквальному розумінні, і матеріал – пластилін. Частково зйомочний період випав на зимові місяці, працювали у погано опалюваному приміщенні, пластилін застигав… До речі, знадобилося його для створення “найбільш успішної на сьогодні української кінороботи останніх років” двісті кілограмів.
Творчі плани Степана Коваля – це три фільми, підготовку до виробництва яких тою чи іншою мірою вже розпочато (один – спільний проект з Росією). А також “зошит з ідеями” – і добре було б реалізувати хоча б одну з них…
“Мамай” – це експеримент Олеся Саніна, спроба екранізувати епос. Він знятий за сучасною технологією, у системі Dolby і може, отже, демонструватися у будь-якому сучасному кінотеатрі. Однак, як наголошує режисер, він антитехнологічний у своїй творчій частині – режисурі, операторській роботі. “Ми знімали, умовно кажучи, документальний фільм про XVI століття”.
В основі сценарію – українська “Дума про трьох братів азовських” і кримсько-татарська “Пісня дервіша про трьох доблесних мамлюків”. Епос романтично інтерпретований О. Саніним, і червоною ниткою крізь фільм проходить історія кохання молодшого брата (арт. Андрій Білоус) і молодої жінки-татарки (арт. Ольга Спесівцева). “Мамай”, м’яко кажучи, не легкий для сприйняття. Нетрадиційний. Однак його з зацікавленням дивилися не лише у Львові, але і в Америці – члени сценічної комісії Американської кіноакадемії. Справа в тому, що “Мамай” став першим українським фільмом, поданим на здобуття премії “Оскар” у категорії “Кращий іноземний фільм”. Правда, до списку п’ятьох номінантів він не потрапив.
Події у фільмі розгортаються неспішно. Голос за кадром розповідає “Думу…”, повільно і з повторами. Камера (чудова операторська робота Сергія Михальчука!) надовго застигає на одному “об’єкті”. Великі плани… Тривалі сцени бігу героя… Коли персонажі фільму починають нарешті розмовляти – звучить не українська – татарська мова. Але мова кохання зрозуміла і без перекладача…
“Мамай”, мабуть, виконав свою місію “візитної картки” сучасного молодого українського кіно. У Голлівуді зацікавилися його творцем, і в Олеся Саніна з’явилася низка цікавих пропозицій.
І все ж дивне відчуття залишила зустріч з нашим кіно. Обидва фільми були створені всупереч ставленню держави до власного кінематографа. Грошей не вистачало… “Мамай” знятий за 280 тисяч доларів – і це рекордно мала сума… Студія ім. О. Довженка фільм… закрила. Зйомки тривали на створеній О. Саніним кіностудії “Фрески”. Зараз Олесь зайнятий багато чим, але менше за все національним кіно. Ставить опери за кордоном, сподівається на спільні, також зарубіжні, проекти. Про перспективи Степана Коваля було сказано вище.
Коли б “Мамай” надовго не залишився експериментом – спробою створювати сучасне національне кіно…
