Населені пункти, як і люди, мають свій родовід – історію виникнення. І своєрідним документом, щось на зразок паспорта, де зібрані основні відомості про територіальні поселення, на мою думку, слугує краєзнавчий музей. Саме тут фіксуються ключові моменти життя і діяльності громади, зберігаються різноманітні речі домашнього вжитку – свідчення соціального та культурного розвитку, пишеться книга сьогодення. Враховуючи те велике значення, що мають для пізнання історії села навіть невеликі музейні кімнати, кілька років тому в районі було ухвалено рішення – при кожній сільській раді створити місцевий музей.
Хто знає копіткість краєзнавчої справи, розуміє, що за день-два архіви не збереш, а тим паче – гарно не оформиш. Це тривалий період.
Ініціатором і організатором музею села Полянецьке – Михайлу Івановичу Кульову, сільському голові Петру Софроновичу Почапинському, вчителю-пенсіонеру, голові ради ветеранів села Василю Лукичу Кульову, вчителю- пенсіонеру Анатолію Дмитровичу Шмаленку, художнику – більше року знадобилось для втілення в життя своєї задумки.
У гарно оформленій кімнаті, образно висловлюючись, з кожного кутка віє різними епохами. Глянеш ліворуч – манить охайністю хата під очеретом, залитий сонцем сільський двір, на котрому хазяйнує господиня. Панораму села ХVIII ст. на великому полотні відтворив місцевий самодіяльний художник А.Д. Шмаленко. Усі написи і оздоблення кімнати – його рук справа. У музеї є ще кілька робіт художника. Приваблює погляд картина “Жнива. XVIII-XIX ст.”. На ній пшениця зображена так природно, що згадується запах стиглого зерна.
Старовинні речі вжитку запропонував музею вчитель історії, житель с. Михалкове Кривоозерського району Анатолій Леонтійович Смерецький. Чимало експонатів зібрали по селу. Приміром, ярмо для волів (XVII-XIX ст.) зняли з горища Сергія Сергійовича Кореновського; два ткацьких верстати приніс від тітки Василь Іванович Герасименко. До речі, в селі зосталась лише одна жінка, що вміє прясти на такому верстаті, - Антоніна Петрівна Кириївська. Свого часу вручну було виткане рядно, яким причепурена постіль у сільській хаті. Цей експонат надала музею Ольга Юхимівна Пузирей. Рушники на стінах, подушки та вишиті наволочки – робота рук Надії Іванівни Денежко. Вніс свою лепту до музею батюшка Сергій, настоятель місцевого православного храму. Розповіді і документальні свідчення очевидців про будівництво в селі церкви, зібрані раніше, тепер займають почесне місце у цій кімнаті.
Значна увага приділена Великій Вітчизняній війні. “Книга пам’яті” називає поіменно всіх поляничан, які хоробро захищали рідну землю. Почесне місце тут належить Герою Радянського Союзу Терентію Пилиповичу Морозу. Зі стенду, де вміщені фотознімки фронтовиків, поглядають молоді воїни, які так ніколи й не постаріють...
Серед тих, ким гордиться село нині, відомі на всю Україну кандидат фізико-математичних наук Анатолій Трохимович Яровий, хірург Петро Трохимович Дідуренко, підполковники Володимир Якович Дідов, Петро Васильович Дорошенко та багато інших.
Свою сторінку у новітню історію села вписав депутат Верховної Ради Леонід Михайлович Клімов, генеральний директор ЗАТ АПК “Саврань” Володимир Ростиславович Бондарчук. За словами А.Д. Шмаленка, котрий розповів, як створювався музей, всі матеріальні затрати взяв на себе В.Р. Бондарчук. Коли облаштовувався культурний центр села, з його ініціативи заздалегідь одну кімнату було залишено для музею. Тепер вона відкрита для відвідувачів. Якщо ви хочете чимало дізнатись про Полянецьке, завітайте у музей, де, як у паспорті, ви знайдете всі відомості про село.
