На кожну сесію Ренійської районної ради виноситься по 20-25 питань. Регламент роботи – дві години. Тобто у середньому на ухвалення одного рішення відводиться шість хвилин. Дізнатися думку кожного депутата нема ніякої можливості. А вислухати треба. Особливо тих молодих, які були обрані вперше. Свіжий погляд, гостре відчуття того, що відбувається, відсутність стереотипів – все це обіцяє цікаву розмову.
Хочете знати, про що мовчать депутати на сесіях? Що вони думають про свою власну роль? І які оцінки – особисті, непротокольні, душею та серцем – дають тому, що відбувається? Мені це також було цікаво...
Олег Костянтинович БУРЛЯ – завідувач неврологічного відділення лікарні:
- Ми всі – свідки розбудови нової держави. З’явилися зовсім інші структури, демократичні інститути, змінилася внутрішня політика, наше бачення довкілля. Бажання відчути цю новизну, бажання в міру своїх сил і можливостей, вплинути на ті процеси, які відбуваються у районі, і визначило моє рішення балотуватися на виборах.
Звичайно, я ставив перед собою певні завдання. Але в процесі роботи побачив, що не завжди депутат може вплинути на ті чи інші процеси. І це – найбільше моє розчарування у новій ролі. Так, у певних випадках можна висловити свою точку зору, але кардинально вплинути, суттєво змінити, вирішити те чи інше питання, зрозуміло, у рамках законодавства – ні. Як, наприклад, приймається бюджет? Як і раніше, залишилися якісь методики – відлуння минулих років. Нам спускають формули стосовно конкретних галузей, ми їх дотримуємося. А нагальні проблеми, в охороні здоров’я, наприклад, не вирішуються. Протягом тривалого часу не купується м’який і твердий інвентар для лікарні, я вже не кажу про високотехнологічне медичне обладнання, яке має рухати медицину вперед.
Мені імпонує робота щодо створення вільної економічної зони, нових робочих місць. Але чому депутати райради не допускаються до розмови про ВЕЗ? Ми не володіємо ситуацією: що там робиться, як робиться? Люди до мене звертаються з різними питаннями. У селі Лиманському, інтереси якого репрезентую у районній раді, почали будівництво церкви. І, в силу своїх можливостей, я допомагав вирішувати питання, пов’язані з будматеріалами. Зараз займаюся газифікацією одного з мікрорайонів міста. Питання заморочливе, вимагає великої віддачі часу, енергії. Але приємно, коли спільними зусиллями вдається чогось домогтися. Минулого року у моєму рідному селі було збудовано нову школу. Цього року планується підвести до Лиманського природний газ.
Марин Опанасович АСАРЖИ – начальник дільниці експлуатації станційних споруд Ренійського цеху електрозв’язку:
- Найважливіше питання, яке розглядають депутати райради – це бюджет. Адже фінансування визначає все. Цього року я два тижні присвятив вивченню проекту бюджету, постійно консультуючись із високопрофесійним економістом райради. І, гадаєте, до кінця розібрався? Бюджетні питання, давайте скажемо чесно, вирішують три особи – голова адміністрації, начальник фінвідділу і голова райради. Депутатський корпус виступає як колегіальний орган, який потрібен їм для підтримки тих чи інших проектів.
На одній з останніх сесій виступив депутат І.П. Дойловський. “Не треба при формуванні прибуткової частини бюджету, - сказав він, - сподіватися лише на Ренійський порт. Погляньмо на інші райони, в яких немає такого потужного транспортного підприємства, - як вони виживають, як поповнюють бюджет?” Має рацію Іван Пантелійович. Треба піднімати виробництво. До чого ми дожили: щоб вал розточити, треба з Рені до Ізмаїла їхати. Що змінилося після палкої промови депутата? Нічого. Все йде своєю чергою.
А скільки ми вже намагаємося вирішити проблему з перевантаженням газового конденсату на нафтобазі, яке відбувається з порушенням технології, в результаті чого в атмосферу відбуваються викиди газу?
Дуже часто хочеться встати на сесії і висловитися. Але ж ярлик почеплять: “дисидент, горлопан!...”
На жаль, наш депутатський корпус роз’єднаний – кожний вболіває за свої проблеми. Ось і виходить, що вирішуємо долю кінотеатру, розташованого в місті Рені, і депутати з сіл дають добро на його приватизацію. А лише поруш питання про приватизацію сільського Будинку культури, скільки б галасу здійнялося?!
За два роки депутатської діяльності я прийшов до висновку: роботу депутатом треба починати з навчання: що таке трансферти, субвенції тощо. Депутат має глибоко знати питання, за які голосує. Щоб його думкою ніхто не міг маніпулювати.
Людмила Володимирівна БАРАНОВА - вчитель історії загальноосвітньої школи села Нагірне:
- Я вважаю, що народний обранець має бути незалежною людиною. А у нашому депутатському корпусі багато керівників, які не можуть не підкорятися голові адміністрації.
Приймаємо бюджет, як кота у мішку. Ми не знаємо реальних потреб того чи іншого бюджетного закладу, нам не пояснюють, як йшло фінансування у минулі роки. І потім часто ми, депутати, вислуховуємо претензії від людей.
Перше моє депутатське доручення стосувалося клубу у селі Нагірному, який колись був власністю колгоспу і в процесі реформування переданий у приватні руки як майновий пай. Спробувала з’ясувати, наскільки це законно? Почалося відфутболювання. Врешті-решт, для вивчення питання було створено спеціальну депутатську комісію, якій я надала всі зібрані документи. На цьому справа і закінчилася.
Осередку культури у селі немає. Всі заходи проводяться в актовій залі школи, яка потребує ремонту. Необхідні кошти. Нам кажуть: шукайте. З 2000 року у сільській школі нема проточної води. Потрібні якісні зварювальні роботи на водонапірній вежі. Здавалося б, дрібниці. Але сільському голові до цього часу не вдалося вирішити цю проблему.
Найнесподіваніше відкриття, яке я для себе зробила, ставши депутатом райради: наші сільські голови – це хлопчики для биття. Де-юре від них багато залежить. Де-факто від них не залежить нічого. Прибутків сільського бюджету вистачає лише на зарплатню, а нові джерела надходжень знайти практично нереально.
Я стала депутатом, і тепер претензії до влади – це претензії і до мене. У народного обранця великі права. Але, на жаль, маленькі повноваження...
...Молоді депутати порушили дуже багато проблем. Незважаючи на це, залишається почуття глибокого задоволення – у них болять серця за все і за всіх. Отже, виборці не помилилися.
